Понеділок, 12.01.2026, 12:24
Світ молоді
Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!
|
Меню сайту
Статті
Реклама
Наше опитування
Міні-чат
Реклама
Коментарі
21.04.2015 ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИДуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе! 01.04.2015 ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІМи дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени Погода в містах
Реклама
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
Каталог статей
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
Холодного зимового ранку я їхала автобусом у Полтаву. Була неділя, об скло бився сніг і складалося враження, що ти рухаєшся у прямокутній коробці, яку зверху хтось обкидає холодним зерном, але на душі було тепло. На засніжених вулицях метушилися люди, зі своїми турботами, думками і проблемами. Автобус пригальмував на одній зупинці. У салон зайшли нові пасажири, сідаючи на вільні місця. 
Фортепіано було ще живим, коли його замурували у стіну, обклали зусібіч цеглою і забули про музику, яка билася у ньому, як серце… Звели будинок і фортепіано мучилося у стіні того будинку. Нестерпно мучилося: било клавішами об стіни, благало звільнити його з кам’яного полону… Його музика розтікалася усіма шпаринами будинку, тому в ньому ніколи не було тиші, хіба важка і знесилена, – коли фортепіано втомлювалося благати про волю. 
Мене звати Анастасія Слотюк. 
Кажуть, хто не був студентом – той не жив по-справжньому. Адже саме роки навчання у виші є такими, які запам’ятовуються найдовше. Далі будуть робота, сім’я, буденні клопоти, що теж приноситимуть немало втіхи, але ж… Залишатиметься лише оглядатися назад і згадувати з ностальгією безтурботний час, де кожен день був щасливим, наповненим, шалено швидким, подієво насиченим…
Голод… 
Листя падало дуже довго, кружляючи в повітрі, мов не хоче лежати на землі, а бажає залишатися на тонкій гілочці дерева. 
Олена Петренко народилася 1 лютого 1998 року в м. Умані. Навчається в 7 класі спеціалізованої школи №5, а також у Дитячій школі мистецтв (спеціальність - "гітара”) м. Сміла. 
Цього разу маршрутка була переповнена. Я стояла біля водія і дивилася на його руки. Люди притиснули мене до перил, штовхаючись. Їхні мокрі обличчя втулялися мені у спину. Але я не зважала. Обличчя у водія було чутливе і ніжне, от тільки ховалося між скуйовдженим чорним волоссям і геть недоглянутою бородою. 
Мене звати Анжела Мелешко. 2026 © СВІТ МОЛОДІ — Інтернет видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!
