Тварини набагато ро-зумніші за нас. Чому? Бо в них усе набагато простіше. Інстинкт виживання та збереження виду – це всі їхні проблеми. А ми? Кому потрібна слава, гроші, квартира, машина, суспільне становище? “Всім”, – відповідаємо хором. Усі женемося за цими “демонами” ХХІ сто-ліття. А для чого? Згадаймо, коли ми воста-ннє раз раділи хорошій погоді. Ніхто не па-м’ятає. Просто в гонитві за матеріальними благами ми не помічаємо, яка погода. Ми взагалі перестали помічати, який прекрасний світ навколо. Уже не вміємо радіти елемен-тарному. Не вміємо цінувати те, що маємо!
Жінки перетворюються у сильну стать і все більше заявляють, що їм не потрібні чоловіки, що їм і самим не погано. Ба, навіть краще. Брехня. Я перша зізнаюся: до біса цей феміністичний настрій! Я погоджуюся, що на роботі кожна з представниць прекра-сної статі може збудувати кращу кар’єру, ніж її колега-чоловік і, можливо, є набагато кращим спеціалістом. І, звісно, все це - су-цільні нісенітниці, що чоловік розумніший за жінку, що жінка створена для того, щоб бути домогосподаркою і народжувати дітей, і те, що жінка і техніка – речі несумісні... Далі...
Скоро весна до нас прийде… Чиста така і прекрасна. Свіжістю нас оповиє, Сонцем теплим і ясним Стане нас зігрівати. Змусить нас веселитись, Бо квітів стане багато: Блакитних і жовтих, і синіх. А вчитись нам стане ніколи – Скоро весняні канікули. Яна ОЛЕФІР. Далі...
У темній кімнаті не видно болю. Ані сліз, які безупинно скочуються щоками до шиї, плечей, зоставивши за тобою мокрий солоний слід на тілі, яке зовсім недавно він цілував. У темряві непомітний відсутній погляд безкольорових очей, усі барви яких вона вже давно виплакала. Коли це трапилося? Сьогодні вранці, вчора, дві доби тому? Дні злилися в один довгий фільм без точного початку і happy endу в кінці.
Вона тримає його за руку, цілує її, гладить себе нею по обличчу. Потім, закриваючи очі, вдихає його запах та неро-збірливо шепоче: «Не хвилю-йся, любий, усе добре. Я завжди буду поруч, завжди з тобою...». Репліки - обривисті, голос - зму-чений та хриплий.
Вона приходить до нього кожної ночі, сідає в незручне крісло, бере його за руку, плаче та розповідає казки про чарівників із невідомих країн, добро і зло, справжнє кохання і знову плаче. А коли вже не сила. - просить пробачення за ті сльози, бо колись дала йому обіцянку, що не зронить жодної, за те, що так багато не встигла сказати, а зробити іще більше. Далі...
Одні тебе люблять, інші ненавидять. А я не можу без тебе жити. Без твоїх очей, рук, слів, обіймів. Деякі люди нас жаліють, а друзі, навпаки, захоплюються такими стосунками. Через декілька днів буде півроку, як ми зустрічаємося, хоча за увесь цей час разом були лише місяць, і той не повний. Постійні роз’їзди. Немає тебе, потім мене, і нічого з цим ми не поробимо – таке життя. Жіночка, яка знімає показники з газового лічильника, до сих пір не може зрозуміти, хто в будинку проживає, тому кожного разу перепитує одне й те саме, то у тебе, то у мене (разом нас бачити їй не доводилося). Далі...
Як часто ти відчуваєш себе нещасним? Чи іноді здається, що всі навколо відмовилися, відвернулися від тебе, залишили наодинці з проблемами, переживаннями, емоціями? В цей похмурий момент твого життя усе навколо набуває якогось моторошно-сірого забарвлення, ти вже не помічаєш радісних облич, не цінуєш час, проведений з близькими та рідними, ти беззахисний, сумний, неемоційний… Хочеться поділитися з кимсь своїми переживаннями, але здається, що жодна жива душа не зможе розділити твого нещастя. Далі...
Час живе у майстернях, де ре-монтують годинники. Він живе у ма-газинах, де їх про-дають. Там часу аж занадто багато. І він ніби скупчуються та стоїть білим молозивом на-вколо. Він схожий на вранішній туман осінньої днини. Дихаєш ним, як в’язкими ковтками холодного повітря, і топиш свої ноги у листі багряних кольорів. Якби можна було купити хоч трохи магічного часу, щоб щось змінити. Та де знайти старого правічного годинникаря, кот-рий розуміється на часові? Більшість із нас не замислюється над цим питанням. А час, кажуть треба цінувати. Кожну мить, що пройдена, що прожита тобою, треба берегти, що б там не сталося. І пам’ятати гарні миттє-вості, пам’ятати найбільше. Далі...
