В тебе крила порвалися, Ангел, Ось чому ти так боляче впав. В мене серце розбилося, Ангел, А ти собі далі літав. Твої крила склеїлись добре, Моє серце ніхто і не склав. Я лежала, вмирала від болю, Коли ти безтурботно літав. Я також злетіла на крилах, Але ти цього не чекав. І я тоді зрозуміла, Як же високо ти літав. Ти знаєш - час все лікує, Але ти часу не знав. Ти знаєш – Ангел Ангела не цілує, Ти сам про це написав. Докладніше...
У нашому селі є кропив’яний сад. Його зарості такі густі, що з боку здаються непролазними. Однак, то тільки здаються! Бо в тому саду добре знає всі ходи-виходи господиня двору – старенька самотня бабуся Галина. Вона ту кропиву вирощує і має від неї певний зиск. Бабуся кропив’яні віники в’яже і на базарі продає любителям попаритися в лазні. Втім, торік у червні сталося таке, що ледь не звело нанівець увесь бабусин «віників бізнес». У її саду через якихось «терористів» полягла вся кропива – жодна стеблина не вціліла. Найприкріше – те, що цього могло б і не статися, якби не черешні, які росли в тому кропив’яному саду. Докладніше...
Не мало й не багато, А саме – 10 літ Спливло від того часу, Як я прийшла у світ. Всі кличуть мене Яна, А мама – сонечком, Бо я їй найрідніша Маленька донечка. Весела й енергійна, Навчаюсь залюбки І тому всі цікаві Відвідую гуртки. Займаюсь орігамі, Із бісеру плету, І вже перед собою Поставила мету. Люблю я малювати Й співати всі пісні.. Багато ще навчитись Так хочеться мені. Я вдома – помічниця, Я – скарб своїх батьків. Якщо я вас цікавлю, Підходьте, розповім. Яна Любімова, м. Пирятин.Докладніше...
Я прокидаюсь рано, мию швидко пику й руки, Валю до школи і сиджу за партою, як пень, А мій Сірко лежить у будці і не зна мороки. Якби й мені пожити так хоча б один день. Я пиріжок з картоплею ковтаю на перерві, За щоку жуйку – і потопав на другий урок. Учила знов мені почне мотати мої нерви, Якби Сіркові такий день, то в нього був би шок! Докладніше...
Діялося те влітку. Надворі стояла спека, скрізь було чути сміх і галас ща-сливих школярів, які насолоджувалися веселими канікулами, а на маминій клумбі, де росли різноманітні запашні квіти, невпинно працювали бджілки. До речі, про цих цікавих і часом не дуже привітних роботяг піде мова у моїй розповіді. * * * Як завжди, Сашко приходить до свого старого і доброго друга Сергійка не з пу-стими руками. Ні, це не якийсь солодкий гостинець і не якесь цікаве кіно про далекобійників – це нові проекти, ідеї та геніальні плани. А якщо говорити більш точно, то у причепі власне змайстрованого самокату Сашко привіз вулик, чудернацький одяг і щось схоже на нашу звичайну лійку. Здавалося, що друзяки хотіли створити таку собі міні-пасіку. Сашко добре знайомий із бджільництвом, адже у його батька за будинком живе ціле вуликове місто. Але все це було значно складніше. Далі...
* * * До моєї душі доторкнися своєю душею, Подаруй почуття і загублену світом красу, Щоб у вирі бажань я яскравою стала зорею, Щоб у вирі страждань не згубила я срібну сльозу.
Хай нема вороття, хай не буде йому і печалі, Багровіє любов на розсипаній нами імлі; Не шукаю багатств – ні сапфіри, ні чудо-коралі Врятувать почуття вже не в силі ніщо на землі. Далі...
МЕНУЕТ Я пам’ятаю ту солодку муку, Я пам’ятаю вибух у менi, Кипляча кров у мозок, ноги, руки Лилась, мене плекала у вогні. Як дивно - iншi, любi та коханi, Не простелили небо аж до нiг, Лише з тобою я знайшов єднання, Тiльки в тобi я всесвiт перемiг. Ти одягаєш мiсячнi перлини, Я пещу жар пронизливих зiрок. I тiло враз твої вуста розчинять, Ти, мов рiка, а я - стрiмкий струмок. I ти одна пiдкориш мої зливи, Моє насiння, стовбури i цвiт. Твоя весна вражаюче вродлива Затьмарила для мене цiлий свiт.
“Привіт, “Світ молоді”! Мене звати Оля. Мені – 18 років, я студентка третього курсу Бо-гуславського гуманітарного коледжу імені І.С. Нечуя-Левицького. Навчаюся за спеціальністю “До-шкільне виховання. Англійська мова”. Зі “Світом молоді” познайомилася наприкінці минулого року, а з цього – я її передплатниця. Ця газета стала для мене добрим другом і порадником, вона розширила мій кругозір. Мені дуже подобаються вірші у “Поетичній акварелі”. Іноді здається, що деякі рядки написані про мене. Дуже важливо відчувати те, що відчував поет, коли писав вірш. Я також пишу вірші. Ніколи не намагалася “штучно” складати рими. Коли прихо-дить натхнення, слова летять самі по собі. Допоможіть мені донести їх до читача! Можливо, хтось відчує або зрозуміє те, що відчувала я. У цих віршах – моє життя, почуття і переживання. Мені дуже важливо знати чиюсь думку про мої вірші.”Далі...
Якось уранці у смілянському лісі, на Юровій горі, в родині куниць народилося маленьке куненченя Орк. Усі лісові мешканці були щасливі і тішилися ним, адже з’явився на світ спадкоємець трону могутньої лісової країни. Пройшов час. Як тут бути, що робити: нізвідки з’явилася одна Лисиця, яка була чарівницею. Їй дуже захотілося бути королевою, вийти заміж за Орка. Спадкоємець трону відчув нещирість Лисиці, зненавидів її, хоча вона здавалася доброю. Коли йому виповнилося 18 років, вінценосні батьки сказали так: - Ти повинен одружитися! Далі...
Була собі в одній країні Людина. Така, як усі, - не гiрша і не краща. Щодня ходила вона по землi та із вдячнiстю дивилася на величне Небо, на якому спочивав Бог. Нічого не просила Людина у Бога, лише слова хвали та вдячностi лилися променями з очей, що вдивлялися у безмежність. Та ось одного разу почула Людина, що багато людей у своїх молитвах просять Бога покращити їх життя. Хтось у молитвах оспівує Бога i просить виконати їхні бажання, а хтось просто просить. І задумалася Людина: «Чому ж я нiчого не прошу у Творця? Адже це так просто... А менi це й на думку не спадало...». Отож, упала Людина навколiшки i спрямувала птаство своїх слiв до могутнього, древнього Неба, на якому спочивав Бог, i застелила мереживом вуст своїх вологi хмари. Почув це вiчний Бог i промовив до Людини: - Що сталося, дитино моя, що примусило твоє серце спалахнути незвiданим донинi вогнем? Якi сонця згасли у твоїй утробi, що твоя душа тепер плавиться ? Нащо тобi той великий клопiт бажань? Далі...
