* * * В тебе крила порвалися, Ангел, Ось чому ти так боляче впав. В мене серце розбилося, Ангел, А ти собі далі літав. Твої крила склеїлись добре, Моє серце ніхто і не склав. Я лежала, вмирала від болю, Коли ти безтурботно літав. Я також злетіла на крилах, Але ти цього не чекав. І я тоді зрозуміла, Як же високо ти літав. Ти знаєш - час все лікує, Але ти часу не знав. Ти знаєш – Ангел Ангела не цілує, Ти сам про це написав.
* * * Потяг меланхолічного приховати, Щоб пливти не на своєму кораблі. Посмішки від долі не чекати І допомоги піднятися з землі. Погано грати байдужість В театрі лицемірів. І боляче тримати мужність На лиці змарнілім. Вони затопчуть і покинуть, Не почувши німий пароль. А потім в пам’яті загинуть, Зігравши не важливу роль. І ти прокинешся від болю, Чужі світи, чужа печаль. І голос вирветься на волю, Стрілою падаючи вдаль. Ти зрозумієш, лише пізно, Чекать когось, когось кохать. Байдужість посміхнеться грізно, Поставивши свою печать. Ольга ІГНАТЕНКО, Київська обл.
* * *
До моєї душі доторкнися своєю душею, Подаруй почуття і загублену світом красу, Щоб у вирі бажань я яскравою стала зорею, Щоб у вирі страждань не згубила я срібну сльозу.
Хай нема вороття, хай не буде йому і печалі, Багровіє любов на розсипаній нами імлі; Не шукаю багатств – ні сапфіри, ні чудо-коралі Врятувать почуття вже не в силі ніщо на землі.
До моєї душі доторкнися своєю душею, Загубивши любов, ти залиш біля серця красу, І як станеш моїм, і тоді як я стану твоєю, Той загублений скарб у долонях тобі принесу.
