Ти був моїм єдиним другом, Якому серце віддала. А зараз залишивсь недугом, Бо мрії в тебе відняла… Чи, може, так я захотіла, А, може, просто не змогла?! Забуть, як ми удвох летіли, Як я простить тебе могла? А зараз мучиться сердечко, Не можу жити я без тебе, А пам’ятаєш, як гніздечко Плели й не бачили себе? Напевно, ні! Бо ти лишень був друг мій, Якого я кохаю ще – дурна! Ти ненавидиш, але зрозумій – Що без такого друга – я одна! Мельник Юлія. Докладніше...
Уже настало літо, але вода в річці була ще прохолодною, тому купатися нікому не кортіло. Але знайшлися добровольці, які вирішили… Покупатися!? Ні, дещо гені-альніше, Сашко і Сергій випробовували свій новий винахід – пліт. Вони майстрували його цілий тиждень: повіддирали, від чого тільки можна, старі дошки, позбирали пла-стикові пляшки на всіх сільських звалищах, проте з ними було дещо важче, адже не кожна пляшка була з кришкою, тому наші відчайдухи неповноцінні екземпляри закрили паралоновими шматками. Пляшки покидали в мішки, підв’язали до збитих дошок і рушили до річки. Пліт аж до самого берега несли на плечах, і хоч він був неважкий, хлопці добряче спітніли, а перевівши дух, урочисто скинули пліт на воду. Для них це був момент істини. Трішки порадівши і пострибавши від щастя, відчайдухи ступили на борт свого «Буревісника». Він трішки похитався і тихенько поніс хлопців попід берегом, адже на не випробуваному кораблі виходити у відкриту річку було страшнувато, та ще й без запасів. Ні, це ризиковано. Тому операцію відклали на наступний день.
Одного чудового літнього дня пес світло-коричневої масті мандрував тротуарною доріжкою бродівського парку. Здивувало мене у цьому чотирилапому бродівчанину те, що, не зважаючи на насичений розпорядок дня і купу його собачих проблем, він усе ж таки знаходить хвилинку часу на спілкування з природою. Несподівано для мене «блохастий пан» зупинився, вдихнув на повні легені цілющий запах трави, розглядав дерева та милувався красою вечірнього міста. Мені стало соромно. Собака, який, ризикуючи власною шкурою, несе службу на варті суспільного майна міста, охороняючи ліхтарі, лавки та вітрини магазинів, знаходить перерву в роботі, щоб поспостерігати за природою. А я, маючи на канікулах масу вільного часу, забуваю про прекрасне. Я вирішив виправити ситуацію, пішовши працювати у теплиці ДП «Бродівський лісгосп». Будучи у парниках вперше, відчував себе у раю. Там вирощують троянди, дуби, ялівець, туї, кипарисовики та ще багато чого. У них є безліч маленьких ялинок, поряд з якими почуваєш себе, ніби у мініатюрному лісі. Неподалік теплиць є кущі поричок, агрусу, ожини.
МАМО Матусю мила, не журися, Що виросло твоє дитя, А тільки лагідно всміхнися І поцілуй своє маля. Та посміхнися , мила мамо, Як посміхалася завжди, Коли до мене вранці-рано До ліжечка вставала ти. Своїми ніжними руками Мене до себе пригорни, Божественними молитвами Від мене горе відверни. Чому сумна моя матуся? Чому не радісна вона? Я день і ніч сиджу й молюся, Аби зі мною ти була. Тетяна ГОЛОВКО, м.Лубни.Докладніше...
УКРАЇНА Україно моя! Земля рідна, єдина, Без твого я тепла Не зросту на чужині, Не потягнуся до неба. Лиш на рідній Вкраїні Заживу без потреби. Бо тут вітер найшвидкіший, Зеленіша трава Й соловей найрідніший, Як для мене співа. А калини червонії грона, Сонцем ясним нагріті сповна, Й золотистий колос на полі Вітер лагідно колиха. А річки – українські, широкі, Сині-сині, мов очі мої, А тополі – високі-високі, Тягнуть в небо всі віти свої.Докладніше...
Ти в мене є, ти був і будеш Ти в мене є, ти був і будеш, Мене уже забув?! Забудеш! Тебе ніколи не забуду я, Цілую іншого та зостаюсь твоя. Тобі ця вірність ні до чого, Ти знаєш, що знайшла другого. Його я зовсім не кохаю, Бо вже й кохати чим не маю. Серце одне, та й те з тобою, Від зглазу захистить собою, Підтримає та допоможе – Того ніхто більше не зможе. Й мені неможна - розлучились. На небі зірки показились І зорепадом ніч та стала, Щоб я бажання загадала. А я боюся те сказати: «Мені тебе б лиш обійняти. В очі подивитись ніжно І губи цілувати грішно». Та я промовчу, то так треба. І сліз, і горя, молитв до неба. Про наше втрачене коханння, Про біль розлук та сум чекання. Про нас, яких уже немає, Про те, як ця душа страждає. Тобі я сердце подарувала, Бо ніби все завчасно знала. Без серця легше! Не зрозумієш, Бо ти кохати ним не вмієш. Flare. Докладніше...
