Одного чудового літнього дня пес світло-коричневої масті мандрував тротуарною доріжкою бродівського парку. Здивувало мене у цьому чотирилапому бродівчанину те, що, не зважаючи на насичений розпорядок дня і купу його собачих проблем, він усе ж таки знаходить хвилинку часу на спілкування з природою. Несподівано для мене «блохастий пан» зупинився, вдихнув на повні легені цілющий запах трави, розглядав дерева та милувався красою вечірнього міста.
Мені стало соромно. Собака, який, ризикуючи власною шкурою, несе службу на варті суспільного майна міста, охороняючи ліхтарі, лавки та вітрини магазинів, знаходить перерву в роботі, щоб поспостерігати за природою. А я, маючи на канікулах масу вільного часу, забуваю про прекрасне.
Я вирішив виправити ситуацію, пішовши працювати у теплиці ДП «Бродівський лісгосп». Будучи у парниках вперше, відчував себе у раю. Там вирощують троянди, дуби, ялівець, туї, кипарисовики та ще багато чого. У них є безліч маленьких ялинок, поряд з якими почуваєш себе, ніби у мініатюрному лісі. Неподалік теплиць є кущі поричок, агрусу, ожини.
Та після слів мого шефа пана Євгена: «Ото тобі, Ігоре, пензлик, а ото фарба…», - я спустився на землю. І так почалися суворі трудові будні. Завдяки двоколісному другу-велосипеду щодня о 9 годині був на роботі. Спочатку фарбував паркани, носив тирсу, бур’ян та сміття. У той час, коли мої старші колеги по роботі йшли «на перекур», я втікав у невеличкий парк, що на території лісгоспу. Там довго ходив по траві, сидів на березі невеличкого озерця. Після роботи повільно котився стареньким велосипедом додому, не чуючи себе від втоми і щастя.
Одного разу мені мало не вдалося зробити грандіозне історичне відкриття. Працюючи сапою в тепличному городі, я викопав дивний кремнієвий предмет, що був схожий на кам’яне рубило. Відразу відкинув інвентар, розуміючи, що після такої знахідки життя вже собі забезпечив і мізерна зарплата лісництва мені ні до чого. Я присів на траві й почав фантазувати. Можливо, на місці, де сиджу, 250 тисяч років тому сидів біля хати з кісток і шкур пітекантроп, і чистив моїм рубилом м’ясо, підспівуючи: «…ти ж мене підманула…». Може, якщо копнути глибше, то й мамонта знайти можна. Тоді я відкрию атракціон «Палеоліт Ленд», мене зроблять директором ДП «Бродівський лісгосп», який стане кращим лісгоспом на планеті Земля, виграє тендер на вирощування лісу на Марсі, Юпітері, Венері тощо. Та, скопавши город вздовж і у поперек, я нічого не знайшов, окрім старенького патрона часів війни. Я розчарувався у своїй знахідці. Не бути ніякому атракціону. Як мені пояснили, це - ніяке не рубило, а уламок, що залишився від купи кремнію, яка була на цьому місці.
Сумлінно і чесно працюючи на благо рідного лісгоспу і Батьківщини-України, швидко опанувавши особливості роботи з автоматичною системою зрошення ( яка часто виходила з ладу, і мені доводилось поливати 7000 саджанців дуба вручну), я отримую підвищення. Тепер вже не виконую «чорної» роботи, а працюю на рівні з досвідченими агропрацівниками - С. Літовинською та Л. Охович. Отримую неабияких навиків у роботі з садово-городнім інвентарем, вчуся розмножувати рослини шляхом живцювання.
Особливо вразив мене ентузіазм і наполегливість сезонних працівниць ДП «Бродівське лісництво», які накидалися, озброєні мотиками, на тепличну грядку, поборюючи стратегічного ворога молодих саджанців – бур’ян.
Так, просуваючись по кар’єрних сходах, я своїми руками наживцював цілий парк, зробивши вагомий внесок у спасіння планети від кисневого голодування. Я провів літо не лише з користю для себе, а й для людства, зрозумівши, що світ буде існувати доти, доки людина буде жити у гармонії з природою.
Ігор СЛОТЮК.
|
