Уже не вперше запрошує мене подружка на вихідні до себе на дачу. Так було і цього разу. - Ну, поїхали до мене на дачу! – пропонувала Юля. - Буде весела компанія. До речі, Саша обіцяв приготувати свою фірмову польову кашу. Він у цих справах - справжній професіонал! - Не знаю, якось незручно, я такі заходи не дуже полюбляю – у мене на вихідні заплановано безліч справ. - Ну, що ти, ніби старенька бабуся! –злегка розгнівалася Юля. - Потрібно веселитися, поки молода і вільна! До речі, Саша наш теж не одружений. Ось дістанеться комусь скарб: уважний, розумний, працьовитий і так гарно вміє готувати! Потрібно сказати, подружка добре знала, як мене можна вговорити. Я, звичайно, дівчина сучасна і не вважаю, що штамп в паспорті є головною метою у моєму житті, але все ж таки хотілося, щоб хтось сказав для мене слова: «Виходь за мене заміж». Лише до сих пір ніхто, мені їх не говорив! Ну, що ж, на цього Сашка потрібно все ж таки подивитися. У назначений час я приїхала до Юлі на дачу. Літо, нарешті, в повному розпалі, прикрасило Юлин садок красивими квітами. Посеред цього духмяного раю була прокладена доріжка до мангалу, біля якого по-господарськи клопотався Вадим – Юлин чоловік. - Юля в будинку, – привітавшись, повідомив мені Вадим, - іди до неї, заодно і з Сашком познайомишся. Сашко виявився справжнім велетнем. Один кулак розміром у мою голову.