Вони познайомилися на початку весни, прямо посеред вулиці. У Каті зламалася підбора, а Олег якимось способом повернув її на місце. - Ви мене просто врятували. Дякую! – промовила Катя, поглянувши на Олега захопленим поглядом. Вона була натурою ніжною і зовсім непристосованою до реального життя. - Не варто подяки, – скромно відповів Олег. Йому подобалося, коли дівчата дивилися на нього саме ось так, тому майже відразу запросив Катю на побачення. З цього і розпочався їхній роман. Катя літала на крилах від щастя. У товаристві Олега вона відчувала приплив енергії, їй хотілося все говорити й говорити. Ще ніхто і ніколи не вислуховував її з такою зацікавленістю. - Яка краса! – щебетала вона, поглядаючи на захід сонця, - Знаєш, я колись займалася малюванням. А потім покинула. Більше мені до вподоби книги, без їх моє життя було б таким не цікавим. Кожного разу я дізнаюся щось нове. Коханий з розумінням кивав головою. За три місяці стосунків дівчина встигла розповісти йому все про себе, і не лише про себе. Всі розповіді Олег слухав з цікавістю, інколи просто посміхався. «Який же він усе-таки загадковий, - думала вона. - Такий глибокий погляд… А я кажу різні дурниці, якось навіть незручно. Подумає, що я пустотлива. Потрібно якось запросити його до книжкової крамниці. Можливо так я розпізнаю його вподобання. Пропозицію Олег прийняв, як завжди стримано. До крамниці йшли через парк. Дощ вимив листя на деревах, сонце виблискувало на вологих доріжках, у прозорих калюжах плавали хмарки. На газоні, цвіла кульбаба. - Поглянь, яка краса! - захоплено промовила Катя. - - Це так, але оті калюжі.., потрібно було б давно відремонтувати доріжки, а газон у центрі міста потрібно доглядати. А він стоїть такий занедбаний. Ось із елементарного недогляду і недбалості окремих працівників і захаращується наше місто. «Боже, який він,» - подумала Катя. - Ну як можна не помічати такої краси! – проникнувши такими неочікуваними висловами коханого, продовжувала Катя. – Ми живемо так постійно заклопотані. Майже нічого не бачимо. А поруч квітують дерева і квіти, птахи співають. Боляче… - Боляче, - погодився Олег. – При такій недбалості у нас ніколи не буде порядку. - Не засмучуйся, - посміхнулася Катя. – Слава Богу, на землі є ще люди, здатні оберігати красу. До речі, ми вже прийшли. Каті подобається бувати у книжковій крамниці, ритися в новинках, вона любила навіть запах нових книг. Його взагалі лякали великі стоси книг, які написані, на його думку, ні про що. Але він втримувався від коментарів як завжди. Лише подумував: «Ну, що вона тут цікавого знайшла?». - Олежко, - нарешті не втерпіла Катя. - У мене через тиждень день народження. Так ось… я хочу, щоб ми провели його разом. Я знаю один затишний ресторан, там грають класику – Моцарта, на столиках свічки… - «Свічки», Боже, зовсім забув заїхати в автосервіс! – згадав Олег і похмурився. – Ось заглохне авто прямо на дорозі, що тоді? Десь у мене була адреса одного магазину, де обслуговують по вищому класу. Лише, де я його телефон записав?» - похмурився Олег. Катя поглянула на похмуре обличчя коханого і ледь не розплакалася. ЇЇ плечі затремтіли. - Що таке? – занепокоївся він. - Я розумію, - тихо промовила вона. – Я тобі не цікава. «Яка ж вона у мене наївна… Така беззахисна і зовсім не пристосована до життя, - подумав і посміхнувся Олег. - Ну нічого. Я поруч, а це означає, все буде добре.» - Звичайно, Катрусенько, ми обов’язково поїдемо в той ресторан, - запевнив він і тихо прошепотів: - Обожнюю тебе. І Моцарта зі свічками теж… - Правда? – зраділа дівчина і вдячно пригорнулася до коханого. - Яке щастя, що ми розуміємо однин одного з півслова! Н. Зимова Фото Світлани Довгенко
