Уже не вперше запрошує мене подружка на вихідні до себе на дачу. Так було і цього разу. - Ну, поїхали до мене на дачу! – пропонувала Юля. - Буде весела компанія. До речі, Саша обіцяв приготувати свою фірмову польову кашу. Він у цих справах - справжній професіонал! - Не знаю, якось незручно, я такі заходи не дуже полюбляю – у мене на вихідні заплановано безліч справ. - Ну, що ти, ніби старенька бабуся! –злегка розгнівалася Юля. - Потрібно веселитися, поки молода і вільна! До речі, Саша наш теж не одружений. Ось дістанеться комусь скарб: уважний, розумний, працьовитий і так гарно вміє готувати! Потрібно сказати, подружка добре знала, як мене можна вговорити. Я, звичайно, дівчина сучасна і не вважаю, що штамп в паспорті є головною метою у моєму житті, але все ж таки хотілося, щоб хтось сказав для мене слова: «Виходь за мене заміж». Лише до сих пір ніхто, мені їх не говорив! Ну, що ж, на цього Сашка потрібно все ж таки подивитися. У назначений час я приїхала до Юлі на дачу. Літо, нарешті, в повному розпалі, прикрасило Юлин садок красивими квітами. Посеред цього духмяного раю була прокладена доріжка до мангалу, біля якого по-господарськи клопотався Вадим – Юлин чоловік. - Юля в будинку, – привітавшись, повідомив мені Вадим, - іди до неї, заодно і з Сашком познайомишся. Сашко виявився справжнім велетнем. Один кулак розміром у мою голову. - Знайомтеся! – промовила Юля і швиденько вибігла, спираючись на невідкладні справи. Проте, не забувши підморгнути мені на останок із широкої Сашкової спини. Сашко спокійними рухами витер руку об рушник і протягнув її мені: - Дуже приємно, я - Сашко, - на здивування, рукостискання було легким і приємним, а коли він на мене поглянув, я помітила, що вираз обличчя у нього по-дитячому наївний і довірливий. - Сьогодні я готую кашу, - по-особливому сповістив Саша і зиркнув на мене. Виникла пауза – видно, я повинна якось виразити своє захоплення з цього приводу. Довелося привітно посміхнутися і кивнути головою. - Так-так, я чула про ваші таланти. І маю бажання взяти участь у вашому творінні. - Ну, що ви, - махнув рукою Сашко, - каша – як жінка, потребує ніжного і досвідченого поводження. Ви просто побудьте тут, біля мене, чайку попийте, а я погосподарюю. Я сіла, як мені наказав Сашко, і стала спостерігати за рухами кулінара. Його рухи були справді впевненими, вмілими. - Ви, напевно, за фахом повар? - я не втерпіла і запитала Сашка. - Взагалі-то, я архітектор, а готувати - це моє хобі, любов, пристрасть. Я поглянула на його зовнішність і втрималася від коментарів. Усе ж таки щастить чоловікам - можна скільки всього смакувати, не боячись, що обростеш жиром. А я, наприклад, уже два роки не вживаю свинини, боюся, що зіпсую фігуру. Потрібно сказати, що Сашко справді виявився кухонним майстром: у результаті його шедевр дійсно виявився смачним, апетитним, духмяним. Коли сіли до столу, Сашко, як справжній принц, став за мною доглядати, насипаючи мені до тарілки можливо найкращий шмат жирного м’яса. І уважно спостерігав за моїм виразом обличчя. Каша видалася на славу, я швидко впоралася зі своєю порцією і на тарілці залишився лежати лише один шмат жирного м’яса. Я поглянула на Сашка – він дивився в мій бік. Що ж його робити, подумала я, потрібно якось доїдати. - Як смачно, - промовила я, стараючись проковтнути шматочок свинини. Раніше я думала, що сама найгидкіша їжа – це варена цибуля і шкірка з курятини. А виявилося, що настав час переоцінки цінностей. - Просто блаженство, браво! - Вам правда сподобалося? – по-дитячому наївно зрадів Саша. Підборіддя переможно задралося. Образити такого доброго чоловіка було незручно. - Ніколи не їла нічого смачного! - Ось я і кажу: такий талант і пропадає! – втрутилася у розмову Юля. - Давно пора не лише друзів пригощати. Одружитися тобі потрібно, Сашо, тебе кожна жінка на руках за одну лише кашу носила б! - А мені кожна не потрібна, - заперечив Саша, уминаючи свій кулінарний шедевр за обидві щоки, – для мене важливо спорідненість душі. - Ну, давайте за жінок, які нас розуміють, - проголосив тост Вадим. Після першої порції каші турботливий Саша наповнив мою тарілку знову, потім іще. А потім з таким захопленням дивився, як я поглинаю його шедевр, що я покірно підставляла свою тарілку. Коли настав час розходитися по домівках, Саша злегка засумував, попросив номер мого телефону. Чекати дзвінка довго не довелося – наступного дня він до мене зателефонував. - Хочу запросити Вас на дегустацію своєї нової страви. Зможете завтра о шостій? - Звичайно зможу. Для візиту вибрала найкращий прикид зі свого гардеробу - блузу з глибоким декольте. Блуза на мені гарно сиділа, але при зустрічі виявилося, що увесь вечір Саша дивився у мою тарілку і слідкував лише за тим, щоб вона не була порожньою. Відмовлятися було незручно, тому до кінця вечері я непомітно послабила поясок своєї блузи. Проводжаючи мене додому, Саша сказав, дивлячись мені у вічі: - Знаєте, я відразу відчув, що в нас споріднені душі, з вами так приємно спілкуватися. Як ви дивитеся, щоб заглянути до мене найближчим часом? Хочу пригостити вас іще чимось смачненьким. Після таких частих зустрічей минув місяць. Одного разу, збираючись на чергову зустріч з кулінарним принцем, я вирішила надіти ту сукню, яку одягала на першу зустріч з ним. Але виявилося, що після постійних зустрічей, які відбувалися протягом місяця, у моєму гардеробі не лишилося жодної речі, в яку б я змога влізти. Я довго плакала, потім розпач переходив до істерики. Ну, як я могла потрапити під вплив і так занапастити себе? На кого я тепер схожа - на жирну корову… Потім, трохи заспокоївшись, я набрала номер телефону Сашка і сказала відривчастим тоном, що більше не бажаю зустрічатися з ним. Сашко хотів пояснень, говорив, що приготував для мене сюрприз, але я нічого не бажала чути. Просто вимкнула телефон. А наступного дня записалася у спортивну секцію і ходила на роботу пішки. Коли вся ця історія стала забуватися, мені зателефонувала Юля: - Привіт, подружко! Чому ти постійно вдома? Приїзди до нас, Саша обіцяв приготувати м’ясне рагу, смачне, спробуєш. До речі, він про тебе запитував, чи будеш ти у нас на пікніку. Уявляєш, він до цих пір неодружений! Витримуючи паузу, я подумала, що від моєї відповіді залежить багато. Набагато більше, ніж участь у самому пікніку. Можливо, від того, що я зараз скажу, залежатиме моя доля… - Юлю, я з великим бажанням прийду до тебе. Лише за однієї умови: попроси Сашу приготувати… овочевий салат. Наталія Зимова