Уже настало літо, але вода в річці була ще прохолодною, тому купатися нікому не кортіло. Але знайшлися добровольці, які вирішили… Покупатися!? Ні, дещо гені-альніше, Сашко і Сергій випробовували свій новий винахід – пліт. Вони майстрували його цілий тиждень: повіддирали, від чого тільки можна, старі дошки, позбирали пла-стикові пляшки на всіх сільських звалищах, проте з ними було дещо важче, адже не кожна пляшка була з кришкою, тому наші відчайдухи неповноцінні екземпляри закрили паралоновими шматками. Пляшки покидали в мішки, підв’язали до збитих дошок і рушили до річки. Пліт аж до самого берега несли на плечах, і хоч він був неважкий, хлопці добряче спітніли, а перевівши дух, урочисто скинули пліт на воду. Для них це був момент істини. Трішки порадівши і пострибавши від щастя, відчайдухи ступили на борт свого «Буревісника». Він трішки похитався і тихенько поніс хлопців попід берегом, адже на не випробуваному кораблі виходити у відкриту річку було страшнувато, та ще й без запасів. Ні, це ризиковано. Тому операцію відклали на наступний день.
Нарешті, юні тореадори дочекалися цього моменту – вони виходять у відкриту річку. Як домовлялися, Сашко змай-стрував весла, а Сергійко приніс їжу, вудки та інші дрібнички. І от вони спустилися на воду й рушили в дорогу. Хлопці весело співали, ловили рибу, точніше ловив Сергійко, адже за кермом сидів капітан «Буревісника» - Сашко. Все було добре і нічого не віщувало біди, але підозріле булькотіння під плотом змусило хлопців припинити веселощі і прислухатися.
- Сєрий! Ми тонемо!
- А я ж говорив, що не треба було закривати пляшки паралоном.
- Не до цього тепер! Скидаємо баласт!
Все, що було на плоту хлопці пови-кидали у річку: вудки, казанок, рюкзак з їжею, все-все і навіть рибу (мабуть, для неї це був найщасливіший момент у житті) і на півзатопленому судні допливли до берега. Оце їм дістанеться вдома! Але шибеники вигадали, як врятуватися від батьківського ременя. Вони розклали вогнище і почали сушитися. Понатягали на палиці мокрі шкарпетки і майки та піднесли до вогню. Тепер усе в порядку.
- Ех, жаль, такий гарний пліт був.
- Не переживай, Саня, інший зробимо, зараз головне вийти сухими з води.
-Ха-ха, якщо не буде так, як взимку. Пам’ятаєш?
Уже три дні стояла морозна погода, падав дрібний сніжок, скрізь було чути сміх, галас дітей. Сашко і Сергій з компанією друзів вирушили до великої сільської калюжі пограти в хокей або ж покататися на каретці. Хлопці не боялися провалитися під лід, адже крига була міцною і ніколи не підводила.
Пролунав свисток судді і почалася запекла боротьба за шайбу. Проте шайба була не зовсім шайбою, а звичайною кришкою від банки. Але це не вплинуло на злагоджену гру хлопців. Жару у вогонь додавали крики й оплески дівчат, які вболівали за улюблену команду. І от перший гол! Його забив Сергійко – найкращий хокеїст у всьому селі, його навіть ветерани спорту Вовчика не спроможні обіграти. І ще один гол Сергія! Але команда-суперниця теж не дає перепочинку своїм уболівальникам, і Сашко забиває гол та… Трісь! Калюжа, яка ніколи не підводила, дала збій і Сашко провалився під лід. Його витягали всі гуртом, доки таки витягли. Додому йти було небезпечно, адже від батьків влетіло б та й замерз би. Вирішили розкласти вогнище й обсушити нещасного. Сашко зняв валянки, три пари шкарпеток і разом з усіма сів грітися і сушитися біля багаття. Друзі весело згадували ефектне падіння Сашка, розповідали анекдоти, говорили про гарну гру.
- Саня, це ти тепер увійшов в історію.
- Чому?
- Ти перший, хто провалився на цій калюжі.
Сашко аж загордився собою і цим викликав неабиякий шквал сміху. Але всю картину порушив їдкий запах горілої гуми. Напевно, хтось палить старі шини? Чи що воно таке? Ха-ха, це плавилися Сашкові валянки. Усім стало не до сміху. Як він босий добереться додому? Це питання вирішили швидко. Сашка посадили на санки і всі гуртом потягли до двору Вітька, який жив неподалік. Там мати Віктора запросила дітей до хати, нагодувала, позичила Сашкові валянки і він, попрощавшись з друзями, спокійний за своє життя разом з Сергійком пішов додому. Мати небораки не помітила підміни, але добре насварила його за зниклі речі.
- Так-так, весело тоді було. І як вони мене дотягли?
- Що ж не зробиш заради хорошого друга.
- Знаєш, я ніби й тепер відчуваю той запах горілого… Ну що це за нещастя, знову носки зайнялися!
Доки хлопці згадували свої зимові пригоди, їхні речі почали диміти. Що ж, мабуть, сухими їм не вдасться вийти з води. Одягнувши все, що вціліло, двоє друзяк повернулися додому. Звичайно, їм влетіло від батьків, але від своєї затії вони не відмовилися і вже почали працювати над розробкою нового плота.
Наталія Кузьменко,
Полтавщина.
|
