Вівторок, 21.11.2017, 08:59

Світ молоді

Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!

Меню сайту
Календар
«  Грудень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Реклама
Наше опитування
Що вас найбільше радує з приходом весни?
Всего ответов: 673
Міні-чат
300
Реклама
Коментарі
01.04.2016

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

приветик

12.09.2015

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

прівет

04.05.2015

УКРАЇНСЬКИЙ СОННИК

менi приснилось лелека i чорна лебiдь що це буде

21.04.2015

ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИ

Дуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе!

01.04.2015

ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІ

Ми дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени...

Реклама
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Грудень » 14 » Маршрутка
08:39
Маршрутка
Цього разу маршрутка була переповнена. Я стояла біля водія і дивилася на його руки. Люди притиснули мене до перил, штовхаючись. Їхні мокрі обличчя втулялися мені у спину. Але я не зважала. Обличчя у водія було чутливе і ніжне, от тільки ховалося між скуйовдженим чорним волоссям і геть недоглянутою бородою. Він дивився на дорогу, але його погляд був настільки порожнім, ніби в його очах зачаїлися два довгі-довгі тунелі метро, а не чорні зіниці. Тотальне зациклення на своїх думках.
Вже не вперше я бачу його… Не раз довго стояла під дощем посеред калюжі, вірячи, що зараз під’їде його маршрутка. Коли він довго не приїжджав, я сварилася сама на себе: «Ти дурепа! Маленька дівчинка з душею вірного песика!». Але все одно залишалася стояти на зупинці під дощем і без парасольки, чекаючи на нього.
Зупинка. Не моя. Люди трохи повиходили, і з’явилися вільні місця. Я, як завжди, вмостилася біля вікна, дихала на скло і щось собі малювала…
Знаєте, а життя схоже на поїздку в маршрутці! Коли ти заходиш, там вже є люди, що зайшли на попередніх зупинках, коли виходиш, хтось з них їде далі. Під час руху заходять ще декілька пасажирів. Буває так, що місце біля тебе залишається вільним. Іноді його займають випадкові люди, а іноді на цьому місці трапляються пасажири, які їдуть з нами до кінцевої, навіть якщо їм в інший бік. Коли всі місця зайняті, ми змушені стояти. Інколи ми з власної волі віддаємо своє місце іншому. Є й такі пасажири, що сподіваються проїхати «зайцем». Їх під час поїздки тривожить лише страх, вони думають лиш про те, як вдало вийти.
Тільки не так усе просто у житті. Поїздка у громадському транспорті не варта багатьох зусиль, а життя - коштує далеко не півтори гривні…
Наступна зупинка моя. Потай спостерігаю за водієм. Навіщо? Хочу, щоб він залишив відбиток у моїй пам’яті. Раптом у мене з’явилася цілком божевільна ідея: залишити для нього послання на вікні. Хотілося написати щось розумне і цікаве, але не вийшло. Пальці, мовби самі по собі, вивели на склі: «Завжди». Якось по-маніяцьки.
Коли я розраховувалася за проїзд, подивилася йому в очі. Дивно, він подивився не на гроші, а в мої очі. Щось ворухнулося там… чи ні?
Коротка мить, яка випадає з часу.
Виходжу з маршрутки.
Ліліана Філіпчук,
м. Рівне
Переглядів: 368 | Додав: sasha | Рейтинг: 4.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]