Мене звати Анжела Мелешко. Я навчаюся в 10 класі Зіньківської спеціалізованої школи I -II ступенів №2 (Полтавська область). Народилася і проживаю в селі Бобрівник. Веду активний спосіб життя. Захоплююся спортом, люблю малювати, пишу вірші, провожу час із моїми друзями. Займала призові місця в районних змаганнях із баскетболу, 2 місце - з олімпіади з історії, перебувала, за досягнення у навчанні та спорті, в обласному оздоровчому таборі для обдарованих дітей «Еколог» (с. Міські млини). Я завжди знаю, чого прагну, та реально ставлюся до життя. Та попри все це, люблю мріяти. Адже саме у мріях, а вірніше - в умінні мріяти, схована людська сутність. Тож я бажаю всім побільше мріяти, і найзаповітніші мрії обов’язково здійсняться. Смiшок Не вважайте за вiдмазку Розповiм маленьку казку. Десь за морем, за лiсами, За широкими полями, Де буя i тринь-трава, Простягається рiка. Та рiка ця не проста: Є у неї два хвоста, А мiж цими то хвостами - Мiсто з хитрими умами. Зветься мiсто те Смiшок. Смiху в нiм, нi - не мiшок, Цiлих тисяча мiшкiв, А як бiльше, то все їм. У смiшку живе хлоп’я, Зву Кирилом його я. Хлопчик дуже-дуже спритний, На всi 32 привiтний. Хочте, я вам докажу, Все про нього розкажу. Дуже рано вiн встає, Скриньку з шафи дiстає. З скриньки вiн виймає смiх, I лунає вiн до всiх. Настрiй пiднiмає зранку Й до ночi гуля по ганку. А як всi лягають спать, В скриньку смiх йде спочивать. А малесеньке хлоп’я Спить вже й горенька не зна, Маму радiсть обiймає, Тато-смiх казки читає. *** Чекання іноді вбиває. Чому? Ніхто того не знає. Воно, як голос, долинає І камнем пада в далину. Його безодня поглинає Думки та спогад Про одну – надію, Світлу та жаданну, Яка людей не покидає Та враз від мене відлітає… *** У тьмі ночей, у світлі зір - Сонати місячної спів Покличе душу в плин надій. Я йду по стежці, З-поміж зір блукає Скрипки ніжний спів. Я йду за ним, за звуком тим, Який тривожив серце всім, Що було рідним і близьким, В душі так довго відкликалось, Відлунням тихим і зосталось Навіки в спогадах моїх. Таким близьким, як скрипки спів. Я йду крізь сутінки в поля, Туди, де пісня розцвіла. І там, де ніч лишила слід, - Хлопчина з скрипкою стоїть...
|