Олена Петренко народилася 1 лютого 1998 року в м. Умані. Навчається в 7 класі спеціалізованої школи №5, а також у Дитячій школі мистецтв (спеціальність - "гітара”) м. Сміла. З семи років пише прозу, вірші, пісні. Друкувалася в газеті "Діалог” (м. Київ, 2007), у збірці письменників Смілянщини "Клекіт” (м. Сміла Черкаської обл., 2010 р.).

Закричу без зупинки,
Я обожнюю життя,
Закричу без надії,
Я лечу в давні края.
Закричу, що кохаю
(Я знаю: це – брехня),
Закричу, що не знаю,
Я не знаю життя!
***
Чи віриш ти мені – не знаю,
Але чогось від тебе я чекаю.
Не знаю, чого саме хочу,
Не знаю, що кричу,
Кому - тобі несправжньому,
Кому - тобі шепочу,
Тобі одному справжньому
"Чи віриш?”, - шепочу…
***
Певний час для роздумів,
Через кому життя,
Біль та серця биття,
Від чого прокинулась,
Від кого втекла,
Від того, що зустрінулась
З річкою, що текла…
Текла через Рай,
Текла через Пекло,
Що скажу, в собі тримай,
Що скажу, зроби все, щоб не смеркло…
***
Мої слова – лиш ривкий погляд
В уже забуте і старе.
Мої вірші – не світогляд:
Я не пишу про те,
Те, від чого давно шаленіють
Від різних слів мого життя,
Але по-справжньому божеволіють
Про те невпинне життя-ниття.
Можливо, я не зовсім точно
Висловлюю свої думки,
Але як по-російськи "мощно”
Я виправляю помилки…
***
Чи є великий успіх
В коханні чи в утраті,
Можливий поспіх
В Kontakti.ru у чаті?
Чи є помилки без змісту?
Чи є відповідь питанням?
І все, можливо, не знайдеш мосту,
Що називається коханням???
Я є в великім горі,
Я є, а є чи те?
Можливе місце болю
Ніде вже не знайти!
Я залишила всі ті мрії,
Які ніхто вже не знайде,
Як можна було в цьому жити?
А може, все ще є???