Неділя, 24.09.2017, 06:06

Світ молоді

Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!

Меню сайту
Календар
«  Грудень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Реклама
Наше опитування
Що вас найбільше радує з приходом весни?
Всего ответов: 669
Міні-чат
300
Реклама
Коментарі
01.04.2016

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

приветик

12.09.2015

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

прівет

04.05.2015

УКРАЇНСЬКИЙ СОННИК

менi приснилось лелека i чорна лебiдь що це буде

21.04.2015

ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИ

Дуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе!

01.04.2015

ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІ

Ми дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени...

Реклама
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Грудень » 29 » Один у полі
13:33
Один у полі
Холодного зимового ранку я їхала автобусом у Полтаву. Була неділя, об скло бився сніг і складалося враження, що ти рухаєшся у прямокутній коробці, яку зверху хтось обкидає холодним зерном, але на душі було тепло. На засніжених вулицях метушилися люди, зі своїми турботами, думками і проблемами. Автобус пригальмував на одній зупинці. У салон зайшли нові пасажири, сідаючи на вільні місця. Серед них був і чоловік років 45-ти, неголений і брудний. Ледве тримаючись на ногах від алкогольного дурману, він нарешті десь умостився. Присутність цієї людини викликала в когось почуття жалю, у когось – огиду. В очах пасажирів автобусу можна було прочитати думки: «П’яниця… Звідки він узявся? Як можна так жити?».
Але все ж чоловік досить швидко знайшов співрозмовницю – стареньку бабусю, яка терпляче відповідала йому на щохвилинні заплутані й незрозумілі запитання, викликані потьмареним розумом. Здавалося, в особі цієї літньої жінки пасажир напідпитку зустрів мало не близького друга: чоловік крізь сльози розповідав, що їде до рідної доньки в Полтаву на гостину, що вона навіть не знає про його приїзд, і це, напевно, стане для неї сюрпризом. Також він висловив припущення, що донька, мабуть, не захоче бачити батька в такому стані та вижене його спати в коридор. У руках чоловік тримав засмальцьовану торбину, в якій віз гостинці для Ларисоньки – так він пестливо називав свою дочку.
Хтось із людей посміхався, слухаючи все це, а я захвилювалася. Ну, як цей бідолашний чоловік у стані алкогольного сп’яніння знайде у великому метушливому місті домівку власної доньки? Та мої хвилювання виявилися марними, бо до Полтави він просто… не доїхав. У той час, коли автобус нісся трасою на великій швидкості, він раптом устав і попрямував до виходу. Тремтячою рукою чоловік потягнув ручку дверей автобусу й відкрив їх. Було зрозуміло, що зробив він це, не відаючи, що коїть, безумовно, під дією алкоголю. Дякувати Богові, чоловік не випав з автобусу. Схвильовані пасажири, хапаючись за серце, миттєво відтягли його назад. Водієві, звісно, ця ситуація не сподобалася і він просто вирішив висадити порушника. Посеред поля.
Чоловік залишився стояти в затуманеному стані, в легкій брудній куртці, тремтячи від холоду і тримаючи свою засмальцьовану торбину з гостинцями для Ларисоньки. Сніг сипав йому в обличчя, а він, мабуть, і не збагнув, що відбулося і чому йому так нестерпно холодно. Куди йому йти? У такому стані він не потрібен нікому, крім рідних і близьких. І жодне авто, впевнена, не відчинить перед ним свої двері. На благання пасажирів не залишати чоловіка серед поля водій не став зважати.
Тим часом десь у теплій полтавській квартирі п’є на кухні гарячий чай його донька, споглядаючи крізь вікно вранішню заметіль. Вона, певно, й не підозрює, що її рідний батько, її рідна кров у цей час десь стоїть і замерзає. А він же дав їй життя, виховав, виростив, забезпечував, як міг, незважаючи на своє нікчемне пияцьке життя, що скотилося до банального існування.
Усю решту дороги я молила Бога, щоб із цим чоловіком усе було гаразд і щоб, їдучи зворотним маршрутом, водій мого автобусу не побачив на узбіччі дороги бездиханне замерзле тіло.
Тетяна Назаренко, студентка факультету філології та журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка
Переглядів: 349 | Додав: sasha | Рейтинг: 4.0/2
Всього коментарів: 2
2  
що могла зробити молода юна дівчина, якою, судячи з місця навчання, і являється авторка,
якщо навіть дорослі мало як змогли повпливати на ситуацію???

дуже класно написано - викликає емоції, а це дуже важливо!
дякую!


1  
Я всегда боялся людей- равнодушных. Автор статьи- скажите, а что вы сделали для того что бы этот человек не остался по среди дороги зимой в поле? Вы хоть какие то усилия попытались приложить что бы предотвратить это. Ведь вы сознательно понимали что человек может при таких условиях остаться в живых или умереть ровно 50 на 50, и при этом ничего не сделали. Просто сидели в автобусе и молча наблюдали за происходящим? А теперь пытаетесь хоть както сгладить свою вину написав эту статью? Изкореняйте из своей души равнодушие- это страшная вещь- хуже чем быть врагом или другом.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]