Вівторок, 26.11.2024, 15:51
Світ молоді
Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!
|
Меню сайту
Статті
Реклама
Наше опитування
Міні-чат
Реклама
Коментарі
21.04.2015 ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИДуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе! 01.04.2015 ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІМи дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени Погода в містах
Реклама
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всього: 3 Гостей: 3 Користувачів: 0 |
Каталог статей
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
Якщо ви 
Питання про те, чи скоро Україна потрапить до Європейського Союзу, активно обговорюється у засобах масової інформації з того часу, як український народ проявив волю, вибравши шлях демократичного розвитку країни. Найпрогресивніші члени суспільства і переважна більшість інтелігенції відкрито почали орієнтуватися на західний стиль публічної поведінки, спілкування і роботи, намагатися сповідувати європейські цінності. Але, як показує практика, чомусь Європа не поспішає приймати нас до себе. 
Осінь - пора весіль. Бувають ще теплі сонячні дні, дерева стоять у красивому вбранні. Пройтися містом - одне задоволення. Такого одного суботнього дня ми йшли з подругою і звернули увагу, як повз нас проїхав весільний кортеж до Вічного вогню покласти квіти. Це традиційно, але коли ми підійшли ближче, побачили дивну картину. 
Прочитавши в листопадовому номері газети «Світ молоді» в рубриці «Справжнім патріотам» оповідь Галини Максимівни Берези про рушник і знаючи її вироби різноманітних жанрів, а також і вироби інших майстринь, що постійно експонуються в Смілянському краєзнавчому музеї, захоплююся їхнім талантом. В орнаментах рушників, вишиванок відображені образи добра, краси, захисту від усього злого. 
Привіт! Готуєшся до екзамену? А не хочеш глянути вгору? Побачиш небо. Блакитне-блакитне. Дивись-но уважно! З-за гори пливе величезна біла хмара, вона чимось схожа на казкового собаку. Відчуваєш тепло Землі? Ну, ж бо! Лягай на траву! Вона м’яка та зелена. Так уже краще. Тепер ти можеш добре бачити небо, тепер ти відчуваєш тепло землі. Тільки не кажи, що все це не наповнює тебе енергією і все це тобі байдуже! Мовчиш? Ну, й добре! Просто відчувай, кожною клітиночкою свого тіла відчувай. Не напружуйся, а злийся з природою в єдине ціле. Стань її невід’ємною частиною. Ти усміхаєшся? Не приховуй! Я бачила, як посмішка блукала по твоєму обличчю. То була посмішка задоволення. А ти чудово виглядаєш, коли лежиш ось так, розкинувши ноги та руки. Яка гармонія! Спробуй почути пташину пісню. Ні, не так. Ти чуєш цвіркання, а маєш почути пісню. Бачиш, у тебе вийшло. Тобі подобається? Мовчи! Я знаю відповідь. Ані руху, ані слова. Ніщо не заважає. Спокій… 
Якби хтось запитав мене, що люблю робити найбільше, то відповіла, певно, так: проводити час зі своєю племінницею Альбінкою. Спостерігаючи за цим дворічним янголятком, відкриваю для себе стільки нового та незвіданого! Здавалося б, звичайнісіньке дитя, така собі маленька людина... Але у цьому милому створіннячку ховається справжній вчитель життя. 
Останні місяці постійно ловлю себе на думці, що часто згадую шкільні роки. І перше, що виринає з пам’яті, зізнаюся щиро, - це остогидлий дзвінок на урок, шкільна їдальня, вчителька української мови та моя сусідка по парті, а по сумісництву - подруга, Оля Кононенко. Про останню розповім трішки докладніше. 
непідкупний, як суд. А, може, навіть, і гірше. Він вбиває швидше і точніше за кіллера. Він безжальніший за будь-який камінь, який падає з неба комусь на голову. А, може, і не з неба. І коли усією душею, усім організмом, кожною клітинкою хочеться зупинитися, хоча б на секунду, він, як на зло, ще швидше біжить. І, як на зло, не шпортається. Він - володар світу. Він керує всім і всіма. Він найсильніше може розбити серце. Забрати свої речі й піти, нічого не сказавши. Піти назавжди. Не пояснивши нічого. Гримнувши дверима. Він заліковує рани. Але бере за це дуже високу ціну – частинку нашого життя. Принаймні, він хоч дійсно допомагає. Можна просто закрити очі й вуха, і ніс. І тихо, мовчки чекати, поки час не пройде. А навіщо? Його в нас і так небагато. 
«Привіт, Мавко! З новою Осінню вітаю тебе! 2024 © СВІТ МОЛОДІ — Інтернет видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!
