Привіт! Готуєшся до екзамену? А не хочеш глянути вгору? Побачиш небо. Блакитне-блакитне. Дивись-но уважно! З-за гори пливе величезна біла хмара, вона чимось схожа на казкового собаку. Відчуваєш тепло Землі? Ну, ж бо! Лягай на траву! Вона м’яка та зелена. Так уже краще. Тепер ти можеш добре бачити небо, тепер ти відчуваєш тепло землі. Тільки не кажи, що все це не наповнює тебе енергією і все це тобі байдуже! Мовчиш? Ну, й добре! Просто відчувай, кожною клітиночкою свого тіла відчувай. Не напружуйся, а злийся з природою в єдине ціле. Стань її невід’ємною частиною. Ти усміхаєшся? Не приховуй! Я бачила, як посмішка блукала по твоєму обличчю. То була посмішка задоволення. А ти чудово виглядаєш, коли лежиш ось так, розкинувши ноги та руки. Яка гармонія! Спробуй почути пташину пісню. Ні, не так. Ти чуєш цвіркання, а маєш почути пісню. Бачиш, у тебе вийшло. Тобі подобається? Мовчи! Я знаю відповідь. Ані руху, ані слова. Ніщо не заважає. Спокій… Що ти відчуваєш? Не хочеш казати? Не хочеш порушувати гармонію? Смішні люди. Завжди поспішають кудись, завжди зайняті й немає часу. Проблеми, робота…А як же душа? Ти подумав про неї? Вона теж має право на життя, вона хоче жити, а ти нехтуєш нею. Але чому? Чому все вийшло так, а не інакше? Чому ти звертаєш увагу на те, чого не слід було б помічати і нехтуєш важливим? Навчись диференціювати, відокремлювати чорне від білого, життєво необхідне від нісенітниці. Чуєш? Дятел. Зранку він завжди прилітає сюди і вистукує. Санітар. Дивний птах. Дивний… Я знаю все, що ти можеш сказати. Не треба цього. Ти просто відчувай і все зрозумієш, зробиш свій вибір. Усе залежить від тебе. Повір мені, це має для тебе велике значення. Душа хоче жити. Допоможи їй! Ніяких відповідей зараз. Потім. Усе потім. Люди, люди! Що змушує вас так поводитися? Що псує у вас те добре, прекрасне, чим наділила вас матінка-природа? Дитина народжується, розплющує очі, бачить сонечко, простягає маленькі рученята, каже перше слово… Народження людини - це народження чогось нового, прекрасного. А що ж потім стається з цим прекрасним. Куди воно дівається? Чому ми такі жорстокі? Чому такі немилосердні, нетерплячі, грубі…? Чому? Що спонукає нас робити боляче один одному? Не подобається? Тебе це не стосується? Невже? Ти можеш змінитися? Вважаєш, це можливо? Не пояснюй нічого! Це не виправдовує твоїх вчинків. Ти все зрозумієш, коли повернешся до буденності, але за умови, що слухав мене, а не чув, за умови, що відчував тепло землі й тишу. Твоїй душі бракує цього. Чому я не можу ображатися на вас? Ще й як можу! Ви робите мені боляче, а я все прощаю. Благаю тебе, рятуйся, врятуй свою душу! Повір у диво, у добро! Побач прекрасне! Відкрий своє серце для інших. Чуєш? Це ж нескладно. Спробуй! У тебе вийде! Глянь, сонце почало повільно сідати за обрій, забираючи з собою день. Темрява габою огортає землю. Попереду ніч. Велика, дивна, чарівна, сповнена загадок та таємниць. Час іти! Не хочеш? Давай-но! В будь-який час ти можеш повернутися сюди. Ніхто не стане на перешкоді. Тільки побажай! Ну, успіхів тобі! … З гілки злетіла велика біла птаха, вона піднялася так високо, що зовсім скоро її вже не було видно, і лише шелест листя нагадав про те, що тут хтось був… Ірина Шаповалова, м. Донецьк Фото Ю.Сабадишиної
