Питання про те, чи скоро Україна потрапить до Європейського Союзу, активно обговорюється у засобах масової інформації з того часу, як український народ проявив волю, вибравши шлях демократичного розвитку країни. Найпрогресивніші члени суспільства і переважна більшість інтелігенції відкрито почали орієнтуватися на західний стиль публічної поведінки, спілкування і роботи, намагатися сповідувати європейські цінності. Але, як показує практика, чомусь Європа не поспішає приймати нас до себе. На прикладі сусідньої Польщі, яка стала членом Європейського Союзу у 2004 році, шляхом порівняння найочевидніших промовистих моментів, які мені вдалося помітити, я вирішила з’ясувати, що ж віддаляє Україну від Європи, або у чому ж полягають ці відмінності? Перша проблема, з якою довелося зіткнутися ще в Україні, – це отримання Шенгенської візи. Я була вражена від переліку документів, які потрібно зібрати для того, щоб консул дозволив перетнути польський кордон. Але, не зважаючи на це, кількість українців, які їдуть, – величезна. Факт жорсткого візового режиму вже є підтвердженням дистанції, яка встановлена Єврозоною для громадян України. Наступною перешкодою на шляху стала міні-аварія, яка трапилася з нашим автобусом (польський перевізник) на виїзді з автовокзалу м. Рівне. Білий мікроавтобус якимсь чином зіштовхнувся з польським автобусом і… водій мікроавтобуса, який був винним у «автопригоді» й наполягав на подальшому розслідуванні ситуації (ніякого пошкодження жодної з машин не було!), щоб відпустити пасажирський автобус, якому дорога кожна хвилина, домігся від польських перевізників 200 євро. Тоді у мене, як у пасажирки, виникло питання: а що, у місті Рівне грошова одиниця євро, а не гривня? Чи, може, Рівне вже в Євросоюзі? Чи, може, це просто легкий спосіб заробляння грошей? Яке ж тоді до нас буде ставлення європейців після такої ситуації? Перше, що привернуло увагу у містах сусідньої країни, – велика кількість зелені: парків, доглянутих клумб і газонів, і – відсутність рекламних оголошень різного калібру на стовпах та будь-яких інших місцях, де вони трапляються у наших містах. Споглядаючи зелені місця для відпочинку у столиці Польщі, відразу пригадалися жителі Києва, які постійно змушені боротися за збереження кожного дерева біля своїх багатоповерхівок. Але, як показує досвід, мешканці, як правило, програють цю боротьбу, а на місцях парків виростають нові будинки та торговельні центри. Друге – це культура і спокій людей у Варшаві, які в розміреному темпі ходять по вулицях, а не бігають, постійно кудись запізнюючись, як це відбувається у Києві. Відсутність натовпу у метро і заторів на дорогах теж привертають увагу. Виявляється, можливо створити комфортний продуманий благоустрій у великому місті, щоб всі мешканці мали якісне життя та належні умови для праці й відпочинку. Але найбільшим відкриттям для мене у Варшаві стали фотостенди, що демонстрували доленосні історичні реалії в Польщі. А вразив мене зміст однієї такої фотографії, яка фіксувала події, пов’язані з періодом демократизації Польщі у 1980-х роках під гаслами національного руху Солідарність. На світлині зображений символ згоди народу з політичними та трансформаційними змінами Польщі у 1989 році після виборів до Сейму 4 червня 1989 року та створення першого демократичного уряду після 1945 року, зміст якого передавався через три літери зі знаком оклику в кінці: «ТАК!» Але ж під час Помаранчевої революції в Україні у 2004 році був такий самий символ з трьох літер і знаку оклику, навіть шрифт і колір літер подібні, ось тільки фон під написом оранжевий, а не білий. Зважаючи на час появи цього короткого, але такого вдалого гасла у двох країнах, виходить, що українські політики «позичили» чи скопіювали його для власних потреб, використавши як символ змін у своїй країні! Тоді, на фотовиставці, мені стало боляче, соромно і дуже неприємно. Я зрозуміла, що нам ще рано думати про вступ до Європейського Союзу, і проблема зовсім не в економіці. Для початку потрібно навчитися чесно жити і чесно спілкуватися як між собою, так і з країнами-сусідами. Бо, як говорить народна мудрість, «усе таємне все одно стає відомим». Ніхто не хоче бачити у власному домі нечесного, і країни Євросоюзу також не виняток. Надія СЕНЧИЛО Фото Ю. Сабадишиної
Питання про те, чи скоро Україна потрапить до Європейського Союзу, активно обговорюється у засобах масової інформації з того часу, як український народ проявив волю, вибравши шлях демократичного розвитку країни. Найпрогресивніші члени суспільства і переважна більшість інтелігенції відкрито почали орієнтуватися на західний стиль публічної поведінки, спілкування і роботи, намагатися сповідувати європейські цінності. Але, як показує практика, чомусь Європа не поспішає приймати нас до себе. 