Зима. В душі мороз і порожнеча. Іде сніг, і великі лапаті сніжинки повільно бредуть у застиглому повітрі. Хмари у небі, як заплакані очі, - їх сльози застигають сніжинками, бо їм так зимно і непривітно. Чашка чаю на столі – єдине світле місце, яке випромінює терпке бурштинове тепло. Білі танцюючі цятки заповнили собою повітря, і хмари проковтнули місяць. Немає зір і кудись щезли сни. Є лише одинокі сльози, які перетворюються в туман, чи то у місячне сяйво, чи у німий відчай. .. І так темно на серці. Зів’яле листя, яке осінь залишила на дереві, схоже на відлуння. Все минає, ти це пам’ятаєш? Та сніжинки падають на нього, перетворюючи його у квіти прийдешньої весни. Докладніше...