Непомітно для самої себе я зробила крок у життя, що стоїть на межі. Це, можливо, звучить банально і незрозуміло для багатьох міських підлітків. Але я зростала у затишному приміському селі, яке теж неначе на межі, - тут сільські традиції, величезні садиби, та дуже близькі стосунки між людьми, які коли не родичі, то обов’язково куми, а райцентрівський шопінг – за пару кілометрів вниз по горі. Та ось позаду базова школа – і я мала вирішувати, куди йти далі. Обрала міську школу, що означало – нові однокласники і вчителі. Цей «чужий монастир», де треба утверджуватися, зі своїми власними перипетіями дорослішання став поштовхом до бажання спробувати висловити свої думки і почуття у художній формі. Докладніше...