Ще, ще і ще… Ще один подих, ще один погляд, ще один дотик і ще…
Звичайнісінький осінній день у Львові. Хоча, ні, не звичайнісінький. Немає дощу. Небо прикрашають ніжно-білі, начебто зроблені з вати, хмаринки. По-дитячому наївне сонечко пробивається крізь цю вату прямісінько до наших з вами облич. Ніжно пестить кожну його клітинку, кожні щічки, кожні оченята.
Вулиця Личаківська. Трамвай. П’ять зупинок - двадцять хвилин. Бруківка, бруківка, бруківка. Кінцева – вулиця Пасічна. Саме там і розпочалося моє п’ятнадцятихвилинне задоволення.
Повітря. Ох, що це було за повітря! Начебто, й прохолодне, але яке ж воно було приємне, яке свіже, яке чисте, яке… нове. Я й не пам’ятаю його таким. Це щось наймовірне!!!Докладніше...