Кажуть, що найкращий спосіб перевірити силу і міцність почуття – це розлука та відстань. Та чи не зникають вони, коли люди довгий час не бачаться? Чи варто чекати кохану людину, з якою опинилися у розлуці? Частіше юнаки залишають дівчат і йдуть в армію, їдуть на заробітки за кордон. Життя – то дивна річ. Способів, як перевірити кохання відстанню і часом, - доля знає багато. А таки дійсно: чи варто чекати? Далі...
Скільки потрібно часу, щоб життя загубило свій сенс? Декілька днів, годин, хвилин, секунд? У який момент втрачаєш те, найголовніше, чим жив до цього: родину, роботу, друзів, кохання, душу – в кожного свої приорітети. За одну мить можна розламати те, що будувалося роками. І найважче, мабуть, у такий момент споглядати, як руйнуються твої мрії, плани на майбутнє. Як усе дійсне стає лише спогадом, а ти стоїш поруч і нічого не можеш вдіяти. Адже дещо в цьому житті залежить не лише від нас самих.
Чомусь згадую слова одного відомого пи-сьменника: «Хіба це мало – незабутня мить»? А якщо «мить» така, що якнай-швидше хочеться її забути, скільки триває така? Чому хвилина болю набагато довша, аніж хвилина щастя? Чому погані вчинки ми запам’ятовуємо краще, аніж хороші? Далі...
(Закінчення. Початок у №6). І якщо страх виявиться сильнішим за особистість дитини, то жити їй у цьому страху всю решту життя. А коли її осо-бистісні якості переможуть страх, — ви ризикуєте втратити стосунки з дитиною, котра подорослішала, тому що вона не пробачить вам примусу, який тривав роками. Вимога обіцянок також є наси-льством — маніпуляцією з метою при-вчити дитину до певної поведінки, котру батьки вважають єдино правильною. Проте, дитина має власні почуття, котрі можуть увійти в суперечність із «правильністю» батьків. І, вибиваючи обіцянки, ви привчаєте маленьку лю-дину не звертати увагу на свої емоції. У результаті доросла людина приходить до психотерапевта, де її наново вчитимуть розпізнавати свої почуття та інформацію, яку вони несуть, для ефективного вирішення життєвих завдань. Далі...
Субкультура – соціальне угрупування, яке об’єднане тим, що кожен з його представників себе до нього зараховує. Члени такого угрупування можуть формувати групи безпосереднього спілкування (компанії, клуби, тусовки), але такий зв’язок може бути і віртуальним, через захопленню одним героєм. Кожен представник субкультури приймає норми, цінності, картину світу, стиль життя – за зразок свого існування.
Формуючи своє ставлення до життя, власні цінності та норми, а вони, звичайно, відрізняються від пріоритетів старшого покоління, молодь шукає унікальне місце в соціумі, поле для самореалізації. Зіткнення культури «батьків» з намаганням «дітей» сформувати свою, викликає соціокультурні протиріччя. Далі...
Найголовніше у кожної людини – це її життя і здоров’я. Щоб зберегти їх, дотримуйся порад. На вулиці: · Не ходи через неосвітлені вулиці, прохідні двори, пустирі, посадки, особливо в темний час. · Не довіряй незнайомим, не починай з ними розмову, залишайся на достатній відстані від незнайомої людини. Далі...
Вчити дітей розпоряджатися своїм майном і грішми треба з раннього дитинства. У багатьох така порада щодо майна викликає подив. Мовляв, якщо гроші дітям дають батьки, то свого майна вони ще не надбали. Так, не надбали. Але власне майно є і в найменших членів сім“ї! Почитайте Сімейний кодекс України. У ньому чітко сказано: батьки зобов’язані передати у кори-стування дитини майно, що має забезпечити її виховання та розвиток. Це - одяг, інші речі особистого вжитку, іг-рашки, книги, музичні інструменти, спортивне об-ладнання тощо. І діти можуть бути самостійними влас-никами цього майна. Отож, важливо у них виховати бе-режливе ставлення і до одягу, і до всіх інших їхніх осо-бистих речей. Наприклад, придбавши нову суконьку дівчинці, поясніть, як з нею обходитися, щоб вона зав-жди радувала око. Можете нагадати давнє прислів`я: одежину побережеш раз, а вона тебе - десять разів. Далі...
Чи завжди ми робимо те, що хочемо? Напевно, частіше робимо те, що треба чи що мусимо, або те, чого від нас хтось че-кає. Свідомо? Скоріше, ні. Просто ми під-даємося маніпуляції. Наприклад, мама впевнено вмовляла мене вступати на факультет журналістики у Рівне. Тепер я їй вдячна. А тоді, 4 роки тому, я приїхала у Рівне о 6-й ранку. І знаєте, що я побачила? Високе приміщення, а через дорогу – автомобільна стоянка та бомжі, які порпаються у смітниках. Мені хотілося бігти, не озиратися. Вищий навчальний зак-лад я, м’яко кажучи, уявляла не так. Де подівся архітектурний шедевр ХVІ століття, де студентське містечко, де парк, де велике приміщення бібліотеки із запахом сивої старовини? Цього не було. Я сиджу і запевняю маму, що ніколи сюди не вступлю, бо я мріяла про столичний вуз та й іншу професію я собі обрала. Під час своєї гарячої та пристрасної промови я відриваю погляд від землі й помічаю в маминих очах сльози. Аргумент - найпереконливіший. Заяву я написала, вступні іспити склала. Прямий доказ того, як батькам вдається нами маніпулювати і змушувати робити так, як того хочеться їм. Далі...
Ми часто закохуємося з першого погляду, і здається, що заради коханої людини готові зробити будь-яку дурницю чи велику справу. І раптом ... розчарування. А буває зовсім по-іншому: дружиш з хлопцем, дружиш, а потім раптом розумієш, що це - кохання! А, може, це щось інше?... Як розібратися у своїх почуттях і як не помилитися у виборі? Ревнощі – це ще не кохання. Якщо ти постійно ревнуєш кохану людину, - це не любов, а егоїзм. Швидше за все, це відчуття власності, а ще - низька самооцінка. Прагни до самовдосконалення, розвивай свої здібності й таланти, розширюй круг своїх інтересів і спілкування, імпровізуй. Будь кращим, навчися любити і цінувати себе - тільки тоді ти зможеш переживати справжнє почуття до іншого. Далі...
