У найтяжчі моменти нам на допомогу приходять родичі, товариші, сусіди чи навіть малознайомі люди. Адже чомусь першому зустрічному легше «покаятись у гріхах», аніж близькому другу. Та людина вас не осудить, а якщо й так, - байдуже, адже навряд чи ви ще колись побачитеся.
На мою думку, якщо хтось потребує допомоги, ми повинні підтримати того чоловіка чи жінку, бабусю, дідуся, підлітка-школяра чи маленьку дитинку, - вік тут ні до чого, так як і релігія чи соціальне становище. Нас завжди буде об’єднувати лише одне – всі ми живі істоти: з руками й ногами, волоссям на голові, родинками чи ластовинням. І якщо вже люди не можуть зрозуміти один одного, то флора з фауною, я боюся, тут уже нічим не допоможуть.
Чому ми в кожному перехожому вбачаємо ворога, незграбу, нездару або ще когось із того чорного списочка, який має кожна лю-дина. І в який вона щовечора вписує все нових персонажів: роздратовану сусідку, неввічливу продавщицю з супермаркету навпроти, водія таксі, бо той знову запізнився, а тому й ви знову запізнилися на роботу. І як наслідок – бос записав до того чорного списку вас.
І так можна продовжувати до без-кінечності, аж поки всі ми не зрозуміємо, що спочатку потрібно порацювати зі своїми недоліками, а потім уже шукати їх в оточуючих. Можливо, тоді люди зрозуміють, що в деяких проблемах винні саме вони, а не увесь світ навколо. Дивись, й день прийдешній стане не таким сірим та похмурим. Тоді кожен відчує тепло сонячних променів і зрозуміє, що небо завжди синього кольору, просто за хмарами цього інколи непомітно. Що після чорної смуги приходить біла, після дощу буває райдуга, після зими – незмінно наступає весна. І так далі й буде, незалежно - хочемо ми того чи ні. Все на світі відбувається за давно уже написаним кимось сценарієм. А ми з вами, як режисери-постановники, вибираємо собі жанр до смаку: комедія, драма, триллер чи то взагалі треш-відео. Flare.
