Ти вмієш думки читати, Янголе мій ясноокий? Хоча… навіщо питати, - Відгадуєш всі мої кроки… Далекі забуті надії у пам’яті Раптом повстали. Побиті, потоптані мрії На новії крила чекали… І звідки було тобі знати, Що я колись вміла літати?!
Сьогодні, дорогий читачу, хочу, щоб ми з Тобою розділили дань пошани до людей, мова про яких піде нижче. Рахунок тих, що залишилися в живих, серед них уже йде навіть не на сотні. Їх залишається все менше і менше. І ми як народ, що поважає себе, ніколи не забудемо про звичайних людей, які стали героями, жертвуючи своїм життям, своїми сім'ями, своїми душами. Заради того, щоб ми жили, народжували дітей, працювали і просто насолоджувалися життям. Перша зустріч була приурочена до Дня захисників Вітчизни, здебільшого на ній були присутні чоловіки - ветерани Великої Вітчизняної війни. Організатором виступила Всеукраїнська спілка радянських офіцерів, були присутні генерал-майор авіації Геннадій Селиванов та президент клубу українських жінок льотних спеціальностей Тамара Ситко. Як гості, були запрошені жінки і представник громадської організації «Центр відновлення особистості» - сім'я Ларіних. Велике захоплення викликав виступ п'ятирічного Андрія Ларіна, чий вірш зірвав бурю оплесків. Таким чином, були встановлені мости між поколіннями. Детальніше...