Чому ми створюємо для себе ідолів та ідеалів? Невже так важко бути собою? Чому є потреба бути на когось схожим? Чому ми не розуміємо, що всі ми - індивідуальності й інших таких немає?
Чому ми так часто переступаємо через себе, зраджуємо своїм смакам, вподобанням, зариваємо свої таланти, мучимо себе, і лише заради того, щоб усім подобатися? Чому ми так часто слухаємо не себе, а когось? Чому не довіряємо собі й так себе не любимо? Чому для когось важливіша репутація, аніж почуття? Чому ми так боїмося чимось вирізнятися? Чому стадний інстинкт керує всім і всіма? Ну, не можна так!!! А якщо згадати, коли ми чогось не хочемо, що ми собі говоримо? Правильно: «Так роблять усі, а я буду білою вороною? Так треба! Я мушу!». Смішно… Нічого не нагадує? І знову кожне внутрішнє Я сказало: «ТАК!». І знову стадний інстинкт… це замкнене коло. Саме ці слова змушують нас робити не те, чого так хочемо ми, а те, що ніби потрібно… А чи потрібне воно нам насправді? Я думаю, це питання, на яке у кожного своя відповідь. Докладніше...