Якби хтось запитав мене, що люблю робити найбільше, то відповіла, певно, так: проводити час зі своєю племінницею Альбінкою. Спостерігаючи за цим дворічним янголятком, відкриваю для себе стільки нового та незвіданого! Здавалося б, звичайнісіньке дитя, така собі маленька людина... Але у цьому милому створіннячку ховається справжній вчитель життя.
Чому я вважаю Альбінку щасливішою за себе й усіх людей навколо? Що є у ній таке, чого не маємо або не хочемо мати ми, дорослі? Відповідь проста: Альбінка (як і кожне маля її віку) вміє прощати і забувати про образи. Так кумедно споглядати: сердите дівчисько, яке щойно зробило велику шкоду і отримало за це від мами, дує губки і кричить всім услід: «Не дружу!». Але достатньо покликати її грати у піжмурки, потанцювати чи просто відволікти якоюсь іграшкою, як на дитячому личку з’являється посмішка, очі знову горять цікавістю, і щойно ображена і насуплена Альбінка вже бавиться зі мною у веселу гру. Детальніше...