Пробудження Десь тихо-тихо струмочок біжить, Там сонце день відкриває, Пташина всіх будить, А ввечері ясне знову за обрій сідає. Ледь чутно вітрець гуля, І нива колосся обіймає, Ранкова роса ще сонну землю напува, А квітка пелюстки відкриває. Все ожива, все розмовляє. Природа цвіте, і лине в лісі мелодія весни – Мажор переважає. Детальніше...
Любові вже немає Тихо ніч окутала Землю й дерева, ліси і поля. І любов мою чисту, безсмертну вже не бачу я. Світанок вранці прийде, пташина заспіває та почуттів до тебе давно уже немає. Не знаю, чи кохала, чи що воно було, Любила і чекала тебе лиш одного, За тебе я молилась і снився щодня в снах, а зараз пустота залишилась в думках. Детальніше...
Тюльпан із запахом ванілі Розцвів край хати у дворі. Його пелюстки сніжно-білі Сміються на зеленім тлі. Дощ залишив краплини-сльози На його ніжному лиці. Нема в житті його ще прози: Не в’яне він в чужій руці. Він ще живий… Усе ще цілі Стебло і рученьки-листки. Тюльпан із запахом ванілі Ховає на ніч пелюстки. Детальніше...
Щедрівочка щедрувала, Радість сповіщала. Діточки співали,- Родичів вітали. А ми тут заспіваєм, З Новим Роком привітаєм! Ми співаєм коло хати, Сповіщаєм всіх про свято, Яке настало тільки-тільки, Радуємось, Божі діти! Детальніше...
Пронизливо, до глибини самотньої душі, Немов одна на всій земній стежині, Де ж ви, величні світ-творці? В сучасному бутті не віднайти вас нині.
І голос просить співчуття та вдаль веде дорога, І милосердя гомін зве та кличе каяття, Але вражаюча довколишня тривога Вбиває все та нівечить життя. Детальніше...
А на будинку двоє голубів, В очах голубки ніжність й сподівання. Я так хотів, я так цього хотів - Писати казку нашого кохання. Я так хотів забути про усе, Лише тобою дихати і снити. Хотіти більш не можна навіть ще, Але про це не треба говорити. Я так хотів цілунками облить, Манюні пальці гладить до знемоги. Але про це не треба говорить, Гірку любов виказують лиш сльози.Детальніше...
Мене звати Анастасія Слотюк. Я навчаюся у Бродівській гімназії імені Івана Труша. Народилася і живу в місті Броди Львівської області. Люблю читати поезії таких авторів як Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Микола Руденко. Захоплююся написанням поезії. Детальніше...
Олена Петренко народилася 1 лютого 1998 року в м. Умані. Навчається в 7 класі спеціалізованої школи №5, а також у Дитячій школі мистецтв (спеціальність - "гітара”) м. Сміла. З семи років пише прозу, вірші, пісні. Друкувалася в газеті "Діалог” (м. Київ, 2007), у збірці письменників Смілянщини "Клекіт” (м. Сміла Черкаської обл., 2010 р.).
Закричу без зупинки, Я обожнюю життя, Закричу без надії, Я лечу в давні края. Закричу, що кохаю (Я знаю: це – брехня), Закричу, що не знаю, Я не знаю життя! *** Чи віриш ти мені – не знаю, Але чогось від тебе я чекаю. Не знаю, чого саме хочу, Не знаю, що кричу, Кому - тобі несправжньому, Кому - тобі шепочу, Тобі одному справжньому "Чи віриш?”, - шепочу… Докладніше...
Пробудження 
Моя вірність, як очі бездомного пса, 
Любові вже немає 
Стають короткими і гаснуть літні ночі, 
Тюльпан із запахом ванілі 
Щедрівочка щедрувала, 
Пронизливо, до глибини самотньої душі, 
А на будинку 
Мене звати Анастасія Слотюк. 
Олена Петренко народилася 1 лютого 1998 року в м. Умані. Навчається в 7 класі спеціалізованої школи №5, а також у Дитячій школі мистецтв (спеціальність - "гітара”) м. Сміла. 