Звати мене Нірода Дмитро. Мені 18 років. Навчаюся на 2 курсі факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Пишу вірші з 8 класу. Моє хобі приносить мені радість та задоволення.
Ці березневі, тихі заметілі
Душа і серце зовсім не чекали,-
Вона прийшла раптово так собі,
Мені про тебе знову нагадала
Ця березнева, тиха заметіль.
Духмяна мрія ласкаво й незвично
Крильми своїми вкотре обпіка,
Щоб цілувати очі фантастичні
В студентськім парку імені Франка.
Щоб потім ми на лавочку присіли,
Із щастя плачеш, щастя не біда.
Ці березневі, тихі заметілі
Мені про тебе знову нагада.
Ти зійшла не з небесних пристаней
Ти зійшла не з небесних пристаней
А з простої землі в гріхах.
Я люблю тебе так немислимо.
Я люблю тебе сильно так.
Львівські завірюхи
Львівські завірюхи і сніги пухнасті,
Зізнаюся чесно, зовсім не чекав,
Що колись під вами я зустріну щастя,
Що колись під вами буде йти дівча.
Це було спонтанно, начебто у мрії,
Очі - дві зірнички ніжності й жаги.
Дякую вам щиро, любі заметілі,
Від душі спасибі золото-сніги.
Хай вона байдужа, хай чужа кохана,
Хай на серці смуток чебрецем пропах.
Я за це люблю так львівські вітрюгани,
Я за це люблю так львівський снігопад.
Вже розцвіли на вулицях рябіни
Вже розцвіли на вулицях рябіни,
Медовий запах сочиться по скрізь.
Я цілувати хочу вас, єдина,
І ваші очі сяючі від сліз.
Я хочу вам всміхатися, кохана,
І засинати тихо на груді.
Моє ви небо, мрія та омана.
Я полюбив в цей вечір золотий.
Та ви чужа, хоча й до болю рідна.
Така моя, така і не моя.
Він любить вас, він дійсно цього гідний,
Аби тулить чолом до янголя.
| 