УКРАЇНІ Я знаю: щось не певне я пишу, Що часом бракне шику, лоску, фраз. Я душу в це вкладаю, цим дишу, Тобі, щоб легше було дихать раз у раз. Бо дихала до мене вітром ти В духмяній зелені високих трав. Тоді росла я тілом. А рости Душею час тепер мені настав! Молитися, ридати від душі За те, що так тобі болить. На болю цім замішані вірші, Хоч можна їх у пісню перелить. Не вистачає вміння, знань, часу За гратами умовностей глухих. Та я тобі слова свої несу, І, може, щось і виросте із них. Я ж поливатиму любов’ю їх, До тебе – вірністю. І перший крок – В пітьму, на терен: і не жаль вже ніг, Бо разом ми прийдемо до зірок!
*** Тюльпан із запахом ванілі Розцвів край хати у дворі. Його пелюстки сніжно-білі Сміються на зеленім тлі. Дощ залишив краплини-сльози На його ніжному лиці. Нема в житті його ще прози: Не в’яне він в чужій руці. Він ще живий… Усе ще цілі Стебло і рученьки-листки. Тюльпан із запахом ванілі Ховає на ніч пелюстки. І зовсім він не загордився – Не хоче буть на огляд всім. Таким на світ він народився, Так і помре у цій красі. Та буде пити до останку Він роси зранку кілька І скоро з болем на світанку Він зрозуміє, що відцвів. Хоч не бував тюльпан у Празі, А бачив лише свій поріг, Та не скінчив життя у вазі, А рідні корені зберіг. Отак зів’яв… Та не змарніли Про нього згадки, вірші, сни. Тюльпан із запахом ванілі Був скромним вісником весни. ПОЧАТОК НЕБА Так мирно і натхненно у дворі. Все – небо. І усе – моє! Там ніжні проліски холодної зорі… А в них, напевно, корінь також є. Він заблукав по бездоріжжю снів, Він загубився в сутінках століть. Як батько проводжа синів, Хрестом їх осіня від лихоліть. Не може буть, щоб не було його, Початку неба, щоб ніхто не відшукав. Бо хто ж тоді співця й не одного Писати та боротись надихав?! Все небо і усе, що є, - моє! Та, коли треба, я ним поділюсь. Божественна природа у нім є І, може, з часом я її торкнусь. Те дно, де місця для обох – Для холоду й тепла в одній душі. І, мабуть, там живе предобрий Бог, Кометами нам шле униз вірші. Там високо-превисоко вгорі Лукаво зорі срібні мерехтять. А знизу заздрять їм булькаті ліхтарі І світять вулицям, що уже сплять.
Олена ЕТНА, Полтавська обл. Фото Світлани Довгенко
|