Мамо, мамочко, матусю... Такі знайомі і звичні слова... Ми промовляємо їх з самого народження протягом усього життя. Вони для нас такі буденні, що ніхто навіть не намагається збагнути, як багато за ними стоїть.
Перше, що бачить дитина, прийшовши у цей світ, – це усміхнене обличчя матері, її щасливі очі, які лагідно промовляють: «Привіт, малюк, ми на тебе чекали!». Дивлячись у ці очі, відчуваючи дотик маминих губ на рожевих щічках, купаючись у її пестощах, малюк стає таким захищеним у цьому новому і незнайомому світі!
А мамині руки... Вони, як цілющий бальзам: витруть з личка гіркі слізки, погладять розбите колінце, знімуть жар з гарячого чола. І знову світ навколо стане кольоровим.
Так і веде мати по життю своє дитя, як берегиня, захищаючи його від усього злого, долаючи сходинку за сходинкою і розуміючи, що колись буде остання; дитина, як птах, вилетить із родинного гнізда і полетить у широкий світ, шукаючи власну долю. І мати благословить своє дитя, хоч серце краятиметься і болітиме.
Кажуть, що ненька чує свою дитину серцем: чує, коли їй добре і коли зле. І ніяка відстань цьому не перешкода. Летить вона, як поранена чайка, щоб допомогти, підставивши руки-крила, перебрати на себе весь біль і горе.
Хтось колись сказав, що світ врятує мати. Такі мудрі слова! Жодна мати не забажає для дитини хвороби, голоду, злиднів, не пошле на війну вбивати, а значить, світ стане добрішим, людянішим. У цьому всі матері схожі.
Звеличимо матір, жінку, що дала життя, що зростила і виховала, що віддала себе всю до останку і ніколи не зрадила.
Бог – на небі, мати – на землі... І святішого немає. Можливо, колись якийсь відомий скульптор збудує височезний монумент матері – жінці з немовлям на руках, на зразок Статуї Свободи, щоб його бачили навіть з космосу. Це буде пам’ятник усім матерям світу: символ миру, спокою, любові та добра.
І це стане початком нової ери...
Віка Буртова
На фото Юлія Дубовецька з донькою Анастасією
|
