Образок зі студентського життя Все почалося як завжди…. Малесенький промінчик сонця, привітно усміхаючись, постукав у віконце і розбудив мене ніжним дотиком. Повіки, як завжди, мляво піднімалися. У кімнаті ще панувало сонне царство: обіймаючи м'які подушки, мої подруги солодко спали і переглядали кольорові сни, в яких зустрічали своїх коханих і зігрівали у ніжних обіймах, даруючи пристрасні поцілунки. Вправні пальці натиснули кнопку на електрочайнику – вода весело забурлила, немов нестримний гірський потік. Я вмилася холодною водою і дрібні краплі, як несподіваний літній дощ застигли на моїх втомлених щоках. Відчувши невеличку свіжість та бадьорість, я почала збиратися в університет. Вузенькі штанці та кофтинка …. Все як завжди: нашвидкуруч зачесане волосся, скромний макіяж, чорний чай без цукру – терпкуватий, ніби з домішкою полину, в принципі як і все моє життя. Дивлячись у вікно, я згадувала приємні моменти зі свого дитинства, тому у перервах між ковтками гарячого чаю на обличчі мелькала невимушена усмішка. У ці хвилини, коли я повністю розслаблена смакувала чаєм та чекала часу, коли потрібно вирушати в далеку дорогу отримання знань, дівчата похапцем складали зошити у сумочки, на ходу взували чобітки на високих підборах, пили чай та вдягали пальто, і все це одночасно. Нарешті ми спускалися сходами. Я швидко вирвалася вперед, бо звикла поспішати невідомо куди, та ходу стишила, бо підступний лід вже єхидно хихикав, поклавши на холодну постіль гламурну дівчину. Університет… Ліфт… Лекція… Все як завжди… На Камчатці (тобто на задніх рядах) шумно, адже привід для розмов знайдеться завжди: симпатичний хлопець, стрільбища на любовному фронті, вчорашня гулянка, яка закінчилася бійкою, чи модні штучки та косметика. З аудиторії в аудиторію бігаю, як білка в колесі. Шалений темп, невизначеність та рух без цілі. Моє навчання не має іскорки, яка б розпалювала жагу до пізнання глибин своєї професії. Чи то я не маю таланту, чи то викладачі не можуть підлити бензину у вогнище, що тліє? Звісно проблема в мені, бо є талановиті та досвідчені викладачі. Їхні слова ведуть у незвичайний світ пізнання і змушують задуматися над сенсом буття та доторкнутися до високих матерій. Набридло. Все як завжди. Круговерть. Життя, як швидкісний потяг. Набридло кожного дня доводити, що я краща за інших і як виявилося це зовсім не так. Чи так швидко погасла моя енергія, чи я не ту професію обрала? Все як завжди. Кращий той, хто нахабніший. І це правильно, бо це життя, в якому виживає найсильніший. Набридло бути сильною, сталевою та правильною. Ну хоч би раз запізнилася на пару чи на зустріч, ну хоч би раз взагалі не прийшла в університет! Все як завжди. Вдень просто бетонна плита, вночі в голові, немов бджоли у вулику, рояться чудненькі думки про все і ні про що . Чи то світ божевільний, чи то я божеволію? Все як завжди. А так хочеться чогось нового! Хоча б сон приснився інший! Хочеться зробити різкий поворот, та чи то духу не вистачає, чи то повороту немає? Напевно духу не вистачає. Та де ж він подівся? Невідомо! Що робити теж не знаю. Мабуть потрібно трішки зупинитися, щоб змінити своє «все як завжди»…. Наталія Гончарова Фото Валерії Русавської
