Як багато промовляє до нас це слово, яке воно рідне й миле нам! Скільки зворушливих спогадів та образів з народного родинного життя пов’язано з рушником! Чи можна знайти у нас в Україні – у минулому та й нині – більш популярну мистецько-побутову реліквію? Хіба що наша українська пісня. Власне, рушник – це та ж сама задушевна пісня чи дума, заспівана узорами, фантазією орнаменту, в яку наш народ вклав свою поетичну душу. У давні часи рушник був постійним супутником людини. Він вузьким, довгим шляхом слався від самого народження малюка до його хрестин, потім займав почесне місце на весіллі, на сімейних святах і, нарешті, супроводжував людину в невідомий потойбічний світ. І цей довгий шлях називався життям. Але не лише в особливі моменти рушник був поряд з людиною. Він слугував оберегом, прикрашав ікони, зустрічав гостей хлібом-сіллю, проводжав у далеку дорогу синів материнським благословенням, а довгими зимовими вечорами збирав балакучих дівчат навколо свічки за роботою… Від того, якими виходили рушники, скільки встигала дівчина їх вишити, - складалася думка про її вдачу та працьовитість. Кращі узори запозичувалися, переходили з покоління в покоління. У кожній родині, коли підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними хвалилися. Якій матері не хотілося, щоб селом пішла добра слава про її доньку із «золотими» руками?.. Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки є прибрана хата, а в ній – чистий рушник напохваті. Яку роль відігравав рушник на Україні у різні часи? · Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було на Україні жодної оселі, котру не прикрашали б рушниками. · «Хата без рушників – родина без дітей», - говорили у народі. · З рушником, як і з хлібом, приходили до жінки, котра народила дитину, вшановували появу немовляти. · З рушником зустрічали родичів і гостей. · Проводжали людину в останню путь. · Рушником накривали хліб на столі. · Хліб і сіль на вишиваному рушнику – одвічні людські символи, висока ознака гостинності українського роду. · Кожному, хто приходив з добрими помислами, підносили цю давню святиню – хліб на вишитому рушникові. · Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану до тих, хто подавав їх. · З рушником виряджали у далеку дорогу батька, сина, коханого чоловіка · По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Рушником накривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. · Гарно оздобленими рушниками накривали кошики з пасками чи яблуками, коли несли їх святити до церкви. · Ще у дохристиянські часи, вірячи у те, що у лісах по дуплах живуть божества, наші предки обвішували дерева рушниками, аби задобрити ці божества. · На рушниках опускали домовину в могилу. Часто ці рушники вішали на хрест чи віддавали тим, хто копав яму. · Використовували рушник і в обряді будівництва хати. У деяких районах України сволок підіймали на рушниках, а потім ці рушники дарували майстрам. Як тільки зводилися стіни хати, то відразу вішали в кутку ікону і на неї – рушник. …Весілля увінчує поєднання двох людських доль. Це пам’ятне свято, урочистий обряд для нової сім’ї. Ще задовго до весілля дівчина з матір’ю починають готувати посаг, або придане: вишиті подушки, перини, килими, ковдри, скатертини, кілька десятків вишитих або тканих рушників. Дівчина повинна власноруч вишити нареченому сорочку. За кількістю вишитих рушників та за красою узорів оцінювалася працьовитість і смак дівчини, її здібності до домашнього ремесла. «А в коморі – сволок, на ньому рушників сорок». Без рушника не обходилося жодне весілля. Для весілля потрібно декілька спеціальних рушників: на ікону – батьківське благословення; під коровай, який тримають батьки на рушникові під час благословення молодих; для зв’язування руки молодої з рукою молодого (символ з’єднання, нерозлучності); рушник, на який стають молоді під час весільної церемонії, тощо. Рушник!.. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствий душею. Хай же символ цей завжди сусідить у нашій добрій хаті як ознака великої любові й незрадливості. Галина БЕРЕЗА, м. Сміла.
