Нині виникла величезна кількість суб-культур, і мені здається, якщо я почну перераховувати їх, - стовідсотково когось забуду. Емо, панки, готи, металісти... А якщо ще вдаватися у деталі, тобто підвиди, то взагалі можна заплутатися, тому що хтось слухає не просто рок, а пост-рок, а готи, які полюбляють електроніку, — вже кібер-готи. Молодому поколінню все частіше «доводиться» розтворюватися в цих масах. Я хотів би зараз розібратися в суті існування цього «феномену нашого часу», і взагалі — наскільки він потрібен суспільству.
Спитавши представників цих суб-культур, насчастіше почуєте, що суб-культура:
1. Це спосіб виділитися серед сірої безликої маси.
2. Протест проти цього недосконалого суспільства.
3. Я просто такий, який я є (тут, як говориться, без коментарів, тому на цьому я навіть зупинятися не хочу).
Цікаві заяви, чи не так?
По-перше, чи може зовнішність змінити людину зсередини? Я вважаю, що ні.
По вулиці ходить величезна кількість представників різних суб-культур. Тобто виділитися людина може лише серед , як вони її називають, сірої маси, але у своїй, як я називаю, чорній масі, — вони зливаються і зовсім не виділяються. Я хочу сказати, що багато чого зводиться до моди, проти якої більшість неформалів так сильно «воює». От, як шкіряні куртки — це поважно, а естетичний вигляд чи смокінг, наприклад, панки не визнають... і причому всі, як один, — знову ж таки втрачається особисте «я». Чому людина приділяє стільки уваги зовнішньому вигляду, особливо та, яка каже, що для неї зовнішність нічого не значить? Я не говорю, що стежити за собою взагалі не потрібно, чи навпаки, але мені здається, що такі судження, як: «суворо чорно-рожеве (емо) — це круто, а все інше - ні», — це неправильно. Чому, дійсно, не можна до цього паралельно відноситися?
Тепер щодо протесту. Непоодинокі випадки, коли всі ці неформали дорослішають та стають тими, проти кого так сильно боролися, - сірої маси, про яку ми вже говорили вище. Об’єкт боротьби, до речі, дуже цікавий. Та і методи теж. Воює не зрозуміло хто, незрозуміло як і навіщо. Безлика чорна маса бореться з безликою сірою масою. Сотні незрозумілих неформалів, компаній, гуртів, учасники яких часто навіть не знають свого коріння, з перегаром та піною у роті звинувачують один одного у всіх смертних гріхах, не признаючи свої. Кожен вважає себе правим. А зміст цієї боротьби? Панки галасують, що хочуть анархії, не розуміючи, що це взагалі таке. Навіщо анархія, якщо вони вже незможуть користуватися продукцією суспільства — світло, газ, вода, та ж сама випивка, і їхній одяг? Вони не розуміють, що при надзвичайній ситуації у країні — цього всього немає, є лише беззаконня, хаос та знищення всього і вся, щоб вижити. Виходить, за їхніми словами, що «жити в печері - це круто». Тобто, суб-культура з самого початку, яка повинна виділяти Людину, — просто перетворює її на безликий протест проти чого-небудь. Я не говорю проти когось конкретного — є різні люди (мені пободається фраза одного сатирика: «Добрих людей теж немало, просто вони менш організованіші»). Я просто описую те, що я частіше бачу та чую, спілкуючись з різними представниками цих суб-культур у різних містах.
Не важливо, які стереотипи в житті — це вже рамки. Найголовніше в житті, - це знайти себе. Не через суб-культуру, не через алкоголь, наркотики, як співається у багатьох піснях різних рок-гуртів (що в останній час, до речі, стало просто іміджем), а через само-реалізацію себе у своєму житті, через діяльність, досягнення якихось висот та, найголовніше, через різно-сторонній розвиток, заснований на загально людських цінностях та творчості. Все інше — я не вважаю взагалі важливим уваги.
Діма Ситник.
|
