Існують у світі книги, що кардинально змінюють світогляд. Для того, щоб поринути у світи художнього слова, читачеві потрібно лише виділити декілька годин. Для мене таким шедевром свіової літератури є роман "Нетерпіння серця", написаний відомим австрійським письменником Стефаном Цвейгом. У нім автор намагається по-новому осмислити питання про життєвий обов’язок людини. Це не просто історія любові або крик душі, це розповідь про сплетіння доль, рокові обставини, проблему життєво важливого вибору. Автор торкнувся усіх найпотаємніших куточків душі і мимоволі змусив абстрагуватися від власних проблем і зануриться у світ переживань героїв роману. Сильна, вражаюча книга. Вона з розряду тих, про які думаєш майже постійно після прочитання, приміряєш ситуації на себе. Під час читання не раз відчувала ком у горлі. Історія стара, як світ, але в той же час вражає своєю новизною. Він, Вона і Перешкоди. Цього разу перешкодою справжньому почуттю стало каліцтво дівчини - вона була паралізована. Завадили щастю і громадська думка, і боягузтво, і рокові обставини, але однозначно можна сказати тільки одне - нерівні стосунки з самого початку приречені. Автор дуже мудро підмітив: «Ніколи стосунки між здоровим і хворим, між вільним і полоненими не можуть довго залишатися в повній рівновазі. Нещастя робить людину вразливою, а безперервне страждання заважає їй бути справедливою». Молода, красива, забезпечена, повна надій Едіт нагадувала усім маленького ельфа, у якого за збігом обставин забрали крила. Антон же був красивим, міцним офіцером, перед яким тільки почала відкриватися уся панорама життя. Не дивно, що тендітне створіння усією душею тягнулося до юнака. Звичайно, розраховувати на те, що Антон загориться до неї тими ж почуттями, було б абсурдом. Автор у своєму романі настільки майстерно передав стосунки головних героїв. Для того,щоб у цьому перекнатися можна лише прочитати роздуми дівчини і юнака з цього приводу. Ось що думав Антон, дізнавшись про почуття дівчини: «Черезо свою молодість і недосвідченість я завжди вважав, що для серця людського немає нічого тяжче за жадання любові. Але з цієї години я почав розуміти, що є інші, і, ймовірно, жорстокіші тортури: бути коханим проти своєї волі і не мати можливості захищатися від пристрасті, що домагається тебе. Бачити, як людина поряд з тобою згорає у вогні бажання, і розуміти, що ти нічим не можеш їй допомогти, що у тебе немає сил вирвати її з цього полум'я... …Тут вже ніякого значення не має делікатність відмови, безглузді усі ввічливі, ухильні слова, образлива пропозиція просто дружби; якщо жінка видала свою слабкість, всякий опір чоловіка неминуче перетворюється на жорстокість; відмовляючись від її любові, він завжди стає без провини винуватим». Абсолютно іншими постали переді мною почуття закоханої в нього дівчини. Одне із її откровень надовго запало мені в душу: «Я написала тобі вже шість листів, - починалося воно, - і розірвала на клаптики всі до одного. Тому що я не хотіла видати себе, ні за що не хотіла. І я стримувалася, поки у мене були сили. Тиждень за тижнем я боролася з собою, приховуючи свої почуття. Кожого разу, коли ти до нас приходив, привітний, нічого непідозрюючий, я наказувала своїм рукам заспокоїтися, очам - дивитися байдуже, щоб не розтривожити тебе. Часто я навіть навмисно бувала з тобою різка і глузлива, - я все випробувала, все, що в людських силах і навіть більше, аби ти не здогадався, як рветься до тебе моє серце. Але сьогодні я не витримала - це сталося, присягаюся тобі, не з моєї волі, абсолютно несподівано. Я сама не знаю, як це могло статися; я готова була побити себе, так нестерпно соромно було мені потім. Адже я розумію, я дуже добре розумію, як безглуздо з мого боку нав'язуватися тобі. Каліка, паралізована тварюка не має права на любов. Та і чи можу я - розбита, покалічена істота - не бути в тягар тобі, коли я самій собі осоружна? Я усвідомлюю, що таке істота, як я, не має права любити і тим більше - бути коханою. Вона повинна відповзти в кут і здохнути, а не отруювати іншим життя своїм нікчемним існуванням». Скільки гіркоти і надії, скільки страждань і любові. Уся ця гамма почуттів перелякала Антона. Його почуття дружньої прихильності перетворилося на роздратування, хоч він і продовжував співчувати "бідній хворій дитині", усі його благородні наміри витіснив страх втратити власну свободу. Сукупність його неправильних рішень, невисловлених вчасно слів привели до жахливого кінця. Як і в його нічних кошмарах, Едіт, не витримавши болю, позбавила себе життя. На Антона попереду чекало важке життя. Війна, вбивства. Але ніщо не витіснило з його душі усвідомлення рокової помилки, яка спричинила смерть єдиної людини, яка любила його усім серцем, віддавала усю себе. Книга закінчується словами, які назавжди залишаться в моєму серці : «Ніяка провина не може бути забута, поки про неї пам'ятає совість». Цей роман може стати настільною книгою для всього людства, адже всі ми хоча б раз у житті переживали подібні емоції. Валерія Щербина Фото Валерії Русавської
