Найкращі, найщиріші слова ми присвячуємо своїм матерям. Вони народили нас для життя у цьому світі, вони дали нам шанс проявити себе людиною.
Кожен народ шанує матір, по ставленню до матері можна судити про рівень розвитку і цивілізованості тієї чи іншої країни.
Чи не найвищим був культ матері в українських сім`ях ще з козацьких часів, коли на жіночих плечах залишалися діти, господарство, турбота про стареньких батьків. Слово матері було законом для всіх. В Україні до матері, як і до батька, завжди зверталися на «Ви», підкреслюючи цим свою повагу до них. І тому прикро чути, як розмовляють з матерями нинішні діти. Про «Ви» вже й мови немає. Грубість, зневага, зарозумілість ось що стало нормою у стосунках з батьками. І мати, яка вклала всю душу у свою дитину, ночей не досипала, вимолюючи у Бога здоров`я та щасливої долі для своєї кровиночки, часто залишається зайвою і непотрібною у житті дорослих, або й не зовсім дорослих дітей. А якщо й потрібною, то для того, щоб «спонсорувати», як зараз модно казати, красиве життя своїх улюблених чад.
Та не хочеться про сумне, адже нещодавно ми відзначали День матері. І я впевнена, що на адресу наших найдорожчих неньок було сказано дуже багато гарних, теплих слів і побажань. І це були не просто красиві слова, а справжні почуття, оформлені у слова, найважливішими серед яких були: «Пробачте мені, рідна матусю!».
Оксана Вірченко, м. Херсон