Перехожі, мов комахи, між сніжинками снують, Кришталеві білі птахи із калюжок воду п’ють, Сипле небо сни біласті, закружляв у вальсі світ, Дітлахи пищать від щастя, змерз пухнастий сірий кіт.
Запишались сухоцвіти в білих норкових шапках, В шубки одяглися квіти, затаївши сивий страх. На дахи спустились хмари, відпочити прилягли, Про зимові сизі чари туркотіли голуби.
Ще палають хризантеми – падає з небес сніжок, Під молочним покривалом зник клубочок із стежок. Заспівав гучненько вітер – хуртовинний козачок, Чутно скрип верби й осики, й крик сполоханих качок.
Раптом сонце засіяло – заридали білі стріхи, Стало тепло, мов весною, стихнув свист і дивні крики. Пані Зимонька здалася, сіла у прозорі сани, Зрозуміла, що зарано будувати сніжні храми. Наталія Гончарова Фото Світлани Довгенко