Слабку душу має людина. А хто захистить її від зла, порятує й виведе на пряму стежку, заспокоїть, віддасть останній шматок хліба чи частинку душі? Де та людина, що змогла б підтримати в тяжку хвилину, подати склянку води немічном?. Якби молодість знала, якби старість могла… Перше кохання. Воно схоже на яблуневу гілочку, що щедро відриває свої пелюсточки назустріч сонцю. А чи буде зав’язь, - залежить від нас самих. Чи зможуть закохані пронести все, що є найкращого в них, через випробування, незгоди? Чи впаде яблунева гілочка під ноги, не звеселивши світу цього? Кожна людина на землі повинна шукати собі пару, свою половинку для гармонійного, щасливого життя. Знайде її – буде щастя, а не знайде – приречена на самотність, а самотність не може бути щасливою. Кохання – вічне почуття. У всіх народів і в усі часи. І хоча б якою мовою про нього говорили, всім і повсюди воно буде зрозуміле, тому що торкається найтонших струн людської душі. Ми далекі від думки, що словами можна навчити когось ставитися серйозно до себе, у своїх почуттях, але всі повинні знати. що кохання – це творчість найкращого, що закладено в кожній людині. А чи вміємо ми кохати? Чи спроможні взяти на себе цей важкий і солодкий тягар? Ось над чим потрібно замислитися. Світ кохання живий, він вічний. Тож чекаємо цього милосердного вогню з вірою у диво кохання й мудрість людського серця. Наталія Крицька
