Ми прокинулися, приблизно о пів на п’яту, від різкого «Падйом»! Було чутно, як за картонною стіною зі швидкістю світу одягалися двадцять сім молодих напівсонних чоловіків, через декілька хвилин вони вийшли з казарми та почали шикуватися біля старючої тополі. Перекинувши через плече потерту сумку з мішковини, почала судорожно запихати в неї флягу з водою, на якій корявими літерами було надряпано латиною щось схоже на «Te amo». А, може, то була італійська чи німецька, і надряпано було зовсім інше, та зараз це не мало значення, оскільки на годиннику стрілки застрягли на 4:40 і слід було навшпиньках прокрастися до шеренги солдат, краєм вуха послухати накази головнокомандувача та бути напоготові, не звертаючи уваги на інстинкт самозбереження, рятувати їх від цупких щупальців Аїду... Детальніше...