Сонний перон мого невеличкого провінційного містечка, який бачив свого часу таких видатних людей як Оноре де Бальзак, Іван Труш, Леся Українка, розбудив протяжний, неначе ревіння корови, гудок тепловоза. Перед заклопотаними людьми гостинно відчинилися двері затишних вагонів.
Озброївшись творчим благословенням близьких, сміливо відчалюю цим потягом до міста Лева, де в мене мали розпочатися суворі студентські будні.
Після першого дня в Львові здалося, ніби життя витягнуло мене з акваріуму, яким була школа, де вчителі переживали за моє навчання більше, ніж я сам, і викинуло в море, чи то пак океан, науки, яким є Львівський університет. Заняття в цьому «виші», що цікаво, проводять особливі люди, які мислять творчо, креативно і сучасно.
Наступне, що вражає у студентському житті, - це маса відповідальності, яка лягає на плечі «гризунів науки». Тобто, ми повинні не лише встигати за навчанням, а й вести самостійний спосіб життя у великому місті.
Здивувало мене й мистецтво студентської кулінарії, коли ми з другом вперше в житті варили суп, а вийшло щось незрозуміле, специфічне, чого навіть чотирилапий львів’янин Бровко не захотів їсти.
Отже, початок студентського періоду вразив мене своєрідною самобутністю та незалежністю, допоміг мені вперше вдихнути на повні легені самостійного дорослого життя.
Ігор СЛОТЮК,
м. Броди.