Такий вислів прочитала нещодавно у книзі однієї сучасної письменниці. Звернула увагу, ці слова зачепили якісь потаємні струнки мого серця... Відклала книгу, замислилася… Яке значення для нас має віра? Чи можливо сьогодні прожити без неї? Чи віримо ми у те, що робимо, і чи робимо саме те, у що віримо? У що може вірити сучасна людина: у себе? у Бога? у щасливе майбутнє? у прийдешність завтрашнього дня? у щиру любов? безкорисливу дружбу? взаємодопомогу?.. На віру спирається усе життя, кожна клітиночка нашого єства. Віра – це впевненість, переконаність у чомусь, яка не залежить від зовнішніх змін чи обставин. Віра існує в людині доти, доки вона самостійно не переконається в протилежному, але істинна, справжня віра не зникає ніколи. Скільки оман існує навкруги, скільки нав’язаних чужих думок окутують нас, немов павутина. Як обрати вірний шлях? Як бути до кінця переконаним, без вагань, без аргументів, без доказів, у його правильності? Пошуки, певно, починаються з себе. Душа людини, її внутрішній світ – це і є той пишний сад, який дає урожай плодами віри. Та чи кожен у душі має квітучий, доглянутий, виплеканий сад, плоди якого матимуть вагу і значущість? Заблудитися так легко у нетрях сьогодення. А знайти справу життя, натхненну працю, у справжність і користь якої віритимеш усім серцем, - вкрай важко. Шукати завжди тяжко, але водночас і цікаво. Це як мандрівка у невідомий світ, як ціль, що видніється ось-ось неподалік. Та щоб дістатися до неї треба поштовх, прагнення, бажання, котрі прямують із самого серця, туди, вперед, у пошуках невідомого. Юля Сабадишина, м. Львів.
|