Як зазвичай організовуються студентські екскурсії? А дуже просто: хтось забажав кудись поїхати, згодом поділився своєю ідеєю з друзями, отримав підтримку… і от уже знайшовся цілий гурт людей, які готові провести вільний час разом, шукаючи щось цікаве та відкриваючи нові небачені кордони перед собою. Так і ми якось у жовтні вирішили завітати до Тернополя. Чому обрали саме це місто? По-перше, від Львова туди добиратися лише дві-три години поїздом. А по-друге, дуже вже хотілося дізнатися, чи правду кажуть, що Львів і Тернопіль одночасно дуже подібні і кардинально різні. Щойно прибули на залізничний вокзал міста, одразу ж почули гучну музику, що лунала із радіоприймачів. Кажуть, тут, на вокзалі, завжди звучить гарна українська музика. Це і є своєрідною візитною карткою міста. Перше, куди подалися, - це славетний Збаразький замок, що за півгодини їзди від Тернополя. Історія замку береже в собі чимало таємниць, блискавичних перемог і ганебних поразок. Сьогодні це місце, що входить до заповідника «Замки Тернопільщини», перетворено на своєрідну арт-галерею. Експонатів безліч, тому вони частенько оновлюються. Нам пощастило відвідати чудові тематичні виставки: сакрального мистецтва, живопису, різьби по дереву, вишивки та багато інших. Нині залишилися справжніми лише мури, мури такого дивовижно-гарного і пишного колись замку у Збаражі, саме в ньому відбувалися переговори щодо утворення козацької держави Гетьманщини у часи повстання під проводом Богдана Хмельницького. Споглядаючи ці майже вічні непорушні мури, мимоволі відчуваєш дотик історії, її присутність, її подих за спиною. Час непомітно минав, а нам уже не терпілося потрапити до центральної частини міста Тернополя. І от ми вже тут. Вузенькі вулички, безліч відпочиваючих на площі біля Будинку культури ім. Шевченка, сила-силенна голубів і дітвори, що годує цих голубів прямо з рук, зовсім не боячись, що боляче клюне за пальчик. І знову музика, що дзвінко переливається на декілька кварталів. Пісні сучасні і пісні давні, пісні дещо забуті і ті, які чула хіба що від мами десь-колись у дитинстві. Але то для мене вони забуті… Тут вони живі, адже їх наспівує он той семирічний хлопчик, що так впевнено крокує поблизу фонтану. Але кажуть, що центр – то ще так, а от справжня перлина міста – це Тернопільський став і острів Кохання на ньому. Це й справді чудесне місце! Дивовижна панорама відкриває свої обійми перед тобою. Особливо гарно, коли заходить сонце… Споглядаю усю цю красу і міркую: як би чудово було залишитися тут на тиждень, або навіть на місяць, обходити кожну вулицю, познайомитися особисто з кожною будівлею, адже Тернопіль – дійсно файне місто, яке варте того, щоб зупинитися тут надовго. Юля Сабадишина, м. Львів.