Духовной жаждою томим, В пустыне мрачной я влачился, И шестикрылый серафим На перепутье мне явился. А. Пушкин «Пророк» Скільки б не проходило років, і не тільки років, а й століть, дивовижні слова пушкінського «Пророка» залишаються мов би епіграфом до долі людини на землі. Змінюють одна одну цивілізації, змінюються форми життя, змінюється обличчя землі – але незнищенною, невгамовною залишається духовна спрага: дорогоцінний, а разом із тим і болісний дар, даний на землі тільки людині. Дорогоцінний він тому, що постійно змушує людину тягнутися вгору, не дає їй заспокоїтися і залишитися в стані простого тваринного щастя, а навпаки прилучає її до вищих, на з чим не порівнянних радощів. Болісний – бо так часто суперечить її земним інстинктам, робить все її життя боротьбою, пошуками, тривогою… Майже все в світі ніби говорить людині: відмовся від духовної спраги, зречись її – і будеш ситим, здоровим і щасливим. Як писав на зорі минулого століття в одному з найбільш сумних своїх віршів Олександр Блок: «будьте ж задоволені життям своїм, тихіше води, нижче трави…». І ось виникають цілі ідеології, побудовані на відмові і зреченні від духовної спраги, на ненависті до неї; ідеології всіма силами прагнуть до того, щоб людина заглушила у собі саме джерело цієї спраги і зреклася духовних пошуків. Проте шлях до духовного оновлення лежить через розширення свідомості, яка розкриває людині її місце та роль у земному бутті. Одним із визначень самопізнання може бути свідоме переведення уваги від об’єктів зовнішнього світу до вивчення психічних або духовних особливостей багатовимірного внутрішнього світу. Також очевидно, що характерною ознакою гармонійного розвитку людини є рівновага між розумінням та задоволенням потреб зовнішнього і внутрішнього її світів. Процес самопізнання дозволяє наблизитися до власної сутності, усвідомити свої внутрішні потреби, поглянути на свою доля збоку, здаля. Кожен з нас має певні уявлення про себе, свій образ, однак, здебільшого в процесі порівняння з іншими, ми підсвідомо підкреслюємо власні вади і намагаємося їх приховати, чим тільки відкладаємо свідоме вирішення власних проблем. Бо людина може правильно зорієнтуватися на життєвому шляху за умов відвертої самооцінки та усвідомлення своїх реальних потреб. Мета самопізнання полягає спочатку у виявленні власного «Я» без прикрас чи надуманих недоліків. У народних казках перед цим іспитом герой проходив випробування водою (внутрішня чистота, творча спроможність), вогнем (вогонь серця, духу, любові) та мідними трубами (ораторське мистецтво, досвід). Разом з тим, характерною ознакою успішного духовного розвитку особистості слід вважати трансформацію її свідомості. Розвиток свідомості – явище природне і необхідне для планетарної еволюції. Саме в цьому розумінні людина стає «вінцем природи» і докорінно відрізняється від тварин. Саме це задовольняє її сакральну духовну спрагу. І саме про це говорив Ісус Христос, повідомляючи, що щасливий той, хто усвідомлює свої духовні потреби, оскільки усвідомлення – це вже перший крок до їх задоволення!
