Добро і зло… Проблема ця така давня, як і сама історія людства. Здавна людина розмежовувала поняття на хороші та погані, позитивні й негативні. Добро – це те, що робить людину щасливою, це доброта, милосердя; зло – це те, що заважає існуванню, все темне та пусте, що оточує людину, робить боляче, примушує страждати. Вони постійно змагаються – то одне перемагає, то інше. І так безкінечно… До цієї проблеми звертаються всі. На ній побудовані сюжети багатьох казок, де обов’язково є зла мачуха та добра падчериця. І як би мачуха не знущалася над дівчиною, вона обов’язково буде покарана. Казка має завжди щасливий кінець. Багато кінофільмів, творів в основі мають також цю проблему. Але в екранному житті все набагато простіше. А от у справжньому… Де всюди несправедливість, нечесність та брехня, де кожен може зрадити, продати, вбити. Ось тут щасливий кінець не завжди наступає. По-справжньому добру людину знайти важко. Людину, яка у будь-яку хвилину готова прийти на допомогу, яка, коли щось і дає, то ніколи не вимагає назад. Такі люди ціняться і такими людьми користуються ті, які завжди зраджують, ніколи не допомагають, кидають у біді. Добра людина – не та, яка робить добро, а та, яка не чинить зла. Якби ніхто не робив таких речей, то і жити було б краще. Та світ – не ідеальний, життя – не ідеальне і люди теж неідеальні. Просто треба, щоб у серці жила любов, людяність та милосердя. І серед злих та недобрих людей буде легше вижити, якщо в серці буде місце для добра.