Неділя, 28.04.2024, 08:51

Світ молоді

Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!

Меню сайту
Реклама
Наше опитування
Що вас найбільше радує з приходом весни?
Всего ответов: 707
Міні-чат
300
Реклама
Коментарі
01.04.2016

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

приветик

12.09.2015

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

прівет

04.05.2015

УКРАЇНСЬКИЙ СОННИК

менi приснилось лелека i чорна лебiдь що це буде

21.04.2015

ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИ

Дуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе!

01.04.2015

ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІ

Ми дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени

Реклама
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Видатні українці » Видатні українці

Іван Піддубний – непереможний українець

Недалеко від сивого Дніпра, в Оржицькому краї на Полтавщині, в селі Красенівка під Золотоношею 8 жовтня 1871 року в родині сільського богатиря Максима Піддубного народився первісток Іван. Після територіальних переділів ХХ століття Красенівка опинилася у складі Черкаської області, коли до її складу додали кілька районів Полтавщини.
Батько Івана спокійно кидав на воза п’ятипудові мішки і гнув підкови, його син робив те ж саме, бо вдався в батька. Міцний та сильний був рід Піддубних. Його представники брали участь у походах проти кримських татар, турків та польської шляхти, а не такий вже й далекий предок нашого земляка був у війську отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка під час Північної війни й Полтавської битви під час воєнно-політичного виступу гетьмана України Івана Мазепи проти Московії, за незалежність України. Та й не одна така родина жила в Красенівці, недарма куток села, в якому Іван побачив світ, звався Козацьким.
Чи не єдиним багатством, що дісталось у спадок Іванові, стало богатирське здоров'я і, що не менш важливо, прищеплені з дитинства українські чесноти – працелюбство, тверезість, любов до рідного краю і висока моральність, яка здавна вирізняла наш народ серед інших. Завдяки цим рисам характеру Іван Піддубний не раз гідно витримав екзамен на право називатись Людиною і Українцем, залишаючись вірним собі навіть у ситуаціях, коли доводилось відмовлятись не лише від традиційних для кожної знаменитості спокус, а й робити набагато важчий вибір між життям і смертю.
Проживши до двадцяти трьох років у рідному селі, Іван за порадою якогось бувалого односельця пішов до Криму заробляти на життя. Кажуть, що батько, відправляючи його на заробітки, сказав: "Пам'ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам'ятай, Іване, продаси честь – не син ти мені, і я не батько тобі".
Почав Іван працювати вантажником фірми «Лівас» у севастопольському порту, ще не знаючи, що дасть йому Крим. За порадою друзів, він почав займатися гирьовим спортом у ту дещицю вільного часу, що лишалась від 16-годинної праці в порту шість днів на тиждень. Історія донесла до нас такі слова Піддубного: «Мало від природи вимахати бугаєм, потрібно вміти свою силу організовувати, спрямовуючи її у потрібне русло».
1896 року (до речі, рік І олімпіади в Афінах) він вперше спробував свою силу у борцівському чемпіонаті, влаштованому цирком Безкоровайного у Феодосії. Тоді він був слабкий у техніці боротьби і програв. Перший і останній раз у житті. Наступні 40 (!) років кар’єри килим діставали лопатками його суперники. Сьогодні нам важко уявити, якою популярністю в Російській імперії користувалась вільна боротьба. Причому її "фанатами" були як чоловіки, так і жінки, а популярності відомих борців могли позаздрити нинішні естрадні і спортивні кумири.
1903 року Піддубного послали рятувати честь імперії на світовий чемпіонат до Франції. Само собою, що у фіналі зустрілися полтавець і француз Рауль ле Буше. Знаючи, що Піддубний його подужає, француз намастився перед двобоєм олією і буквально вислизав від ведмежих обіймів українця. Судді присудили перемогу… Буше – за «красиве і вміле уникнення силових прийомів противника». Протести Піддубного до уваги не брались. Але наступного року, вже у Петербурзі, козацький нащадок поставив нахабу Буше навкарачки і тримав його так… 41 хвилину, аж поки той не визнав поразки.
Тріумфальна хода Піддубного аренами світу тривала до 1910 року, коли борець повернувся до Красенівки, одружився, купив хату і спробував господарювати. Але це тривало недовго, скоро він знову пішов боротися. Він плутав карти багатьом рефері, йому пропонували астрономічні суми за поразку, але Піддубний рубав, як шашкою: «Я не баба, ні під кого не ляжу».
Кажуть, що під час громадянської війни у Бердянську на поєдинок Івана прийшов дивитися сам Нестор Махно. Тоді той виставив проти Піддубного своїх підлеглих, заявивши:«Мої не програють! І точка!» Піддубному натякнули, що в разі чого Махно може розрядити в нього маузер. Але натяки не допомогли – надто упертий був полтавець. Кінця двобою цирк чекав із жахом, але Махно лиш засміявся і наказав нагодувати переможця.
Але знайомство чемпіона з комуністами було менш удалим. В Одесі Піддубного кинули до застінків ЧеКа, де впродовж тижня по пояс у холодній воді він чекав своєї черги на розстріл. Та і цього разу доля виявиться милостивою до нього, все ж покаравши селянського сина за гоноровитість – дружина-дворянка Ніна Квітко-Хоменко втече до іншого, прихопивши з собою весь «золотий запас» чемпіонських медалей, які Іван залишив їй на зберігання. Опісля Піддубного умовляли виїхати за кордон. Там, мовляв, слава, гроші і немає чекістів. Проте Іван був непохитним: «Україна – моя перша любов, тут і залишусь».
Розруха по громадянській і відсутність коштів на прожиття примусили Піддубного знову виступати в цирку. Він одружився вдруге і – виїхав за кордон виступати на запрошення багатьох рефері. Йому аплодують Німеччина, Франція… 1927 року в США він стає найкрасивішим чоловіком всесвіту! За це Піддубного чекала винагорода в півмільйона доларів з невеличкою умовою: прийняти громадянство США. Іван махнув рукою і повернувся в Україну. Та у Красенівці за куплену ним землю родичів уже оголосили куркулями. Піддубний сприйняв черговий «подарунок» більшовиків мужньо, але зрозумів, що на малій Батьківщині жити йому не дадуть.
Як і тисячі його земляків-козаків у ХVІІІ столітті, Піддубний відправився на Кубань і оселився в Єйську, де радянська влада знов показала йому зуби. Там він здійснив великий гріх, та ще й жахливого 1937 року. Обурившись за те, що паспорт громадянина СРСР виписали на ім’я «Ивана Поддубного, русского», він довго набридав міліції, щоби паспорт виправили. Але там підняли його на кпини. І тоді чемпіон власноруч виправив прізвище на «Піддубний» і в графі «національність» написав «українець». І це тоді, коли на українців на Кубані влаштували справжнє полювання (критерії відбору в НКВС тоді були такі: «русскій чєловєк ілі пєтлюровец?»).
Піддубного заарештували. Один фельдшер розповідав, що ставив йому банки й побачив, що спина в страшних рубцях від опіків. На запитання про їх походження мовчазний богатир відповів: «Це мене Єнгельс вчив лєнізму» (лєнінізму він не вимовляв). Як з’ясувалося, Івана Максимовича запроторили до в’язниці Ростовського управління НКВС на вулиці Енгельса, де катували електропаяльником, вимагаючи назвати номери рахунків і адреси іноземних банків, де він міг тримати заощадження. Проте за рік влада в НКВС змінилася і його випустили-таки на «волю». Піддубний розповідав, що його ув’язнили за «язик» і за «пашпорт». «За язик» означало його розповіді про життя людей в інших країнах. А з паспортом ви вже знаєте.
У передвоєнні часи навколо борця була організована змова мовчання. Після укладення в 1939-му угоди між СРСР та ІІІ Рейхом німецьке атлетичне товариство почало розшукувати Піддубного. Щоб не зганьбитися перед союзником, кремлівські верховоди викликали Піддубного до Москви, дали йому орден Трудового Червоного Прапора і звання заслуженого артиста РСФСР. Йому дозволили зустрітися з німецькими атлетами, але прийняти їх запрошення до Рейху заборонили. Під час німецької окупації Єйська Піддубний завів «блат» у німецького начальника порту, свого шанувальника, і плавав через море до Маріуполя і далі в Україну маленьким пароплавчиком – робив «бізнес». Розповідають, що статечний чемпіон любив прогулюватись по набережній Єйська з орденом Червоного Прапора на грудях, не зважаючи на німців. Раз п’яний офіцер вермахту на свою біду спробував зірвати орден з чемпіонських грудей, за це Іван Максимович «допоміг» йому перелетіти через паркан. Коли його запитували, як там на Україні зараз, він відповідав: «Сталін був дідьком, а Гітлер є чорт, абер дас іст айнен ворт», тобто це одне й те ж слово.
Проте окупація Єйська була недовгою – півроку. У лютому 1943 року в місті загриміли гусеницями радянські танки, а за ними прийшли давні «приятелі» Піддубного – чекісти. За старого чемпіона взявся «смерш»: чому він «брал подачкі от фашістов» – енкаведистам хтось доніс, що під час окупації комендант Єйського морського порту надсилав йому додому обід з офіцерської їдальні. Для СРСР він був «непобєдімим русскім борцом», а для чекістів – українським буржуазним націоналістом. Він дуже гостро переживав русифікацію Кубані, населеної нащадками запорозьких козаків.
Дивно, але Івану Максимовичу не довелось отримати кулю в потилицю або зашморг (під час війни чекісти полюбляли за прикладом їхніх колег з гестапо вішати «прєдатєлєй Родіни»). Навіть більше. Після Великої перемоги над фашизмом йому було присвоєне звання заслуженого майстра спорту. Само собою, ніхто за «ласки» в катівні НКВС не вибачився, не царська це справа.
Івана Максимовича після війни просто викреслили з життя, прирікши чемпіона світу жебракувати між людьми. Коли 8 серпня 1949 року він назавжди закрив очі, легенду боротьби, чемпіона, якого ніхто й ніколи не зміг здолати, збиратимуть в останню путь усім містом: національний герой, яким би пишалася будь-яка держава, не мав навіть костюма, а всі свої спортивні нагороди поміняв на хліб. Його поховали в Єйському міському парку. На чорному камені надгробку вибито: «Здесь русский богатырь лежит».
Таких «русских», як Піддубний, було в Росії багато: засновник російської хірургії Нестор Максимович, математики Михайло Остроградський, Микола Лобачевський (його рід походить з Волині), герої оборони Севастополя 1854-1855 рр. Петро Кішка, Яків Тимченко, письменники Микола Гоголь, Василь Капніст (обидва – наші земляки-полтавці), Максимільян Волошин, Аркадій Аверченко, Ганна Ахматова, космічні конструктори Сергій Корольов, Валентин Глушко, Михайло Ягель, Володимир Челомей, льотчики Іван Кожедуб, Поліна Осипенко, Григорій Кравченко… А наприкінці 80-х років у когось піднялася рука надряпати на могильній плиті Піддубного: «Хахол-пєтлюровец».

Вадим Джуваґа.

Категорія: Видатні українці | Додав: sasha (23.10.2009)
Переглядів: 3101 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]