Цю розповідь я почув і записав від доброї знайомої моєї мами. «Якось я їздила до свого сина Володимира в гості. Він проживав у іншому місті відтоді, як одружився з Галею. Набрала їм подарунків, іграшок для маленької онуки і поїхала, адже давненько не бачились. Син постійно зайнятий на роботі і не завжди може приїхати у вихідні дні додому. Та й сім’я… Моєму приїзду були раді. Дістала подарунки, роздала, внучка весело щось щебетала, бігала, стрибала довкола нас. Якою ж вона була кумедною у своїх три рочки! Галя тим часом пішла готувати вечерю. Син розповідав про життя-буття, роботу. «Все добре, мамо», - запевнив, хоч видно було по всьому, що важко йому й тепер. Після вечері внучка Марійка ще трохи побавилась і стала терти кулачками оченята. Невістка в кімнаті поряд стала класти доньку спати. Та дівчатко вередувало, починало плакати і ніяк не могло заснути. Мене здивувало те, що Галя замість колискової співала їй якусь сучасну естрадну пісню. Мимоволі я почала пригадувати, а які ж колискові співали ми своїм дітям, як тільки вони з’являлися на світ. Можливо, Галя не знає, що саме потрібно співати для маленьких діток, аби вони краще засинали. Несподівано для себе тихим, мелодійним голосом заспівала те, що було в мене на серці. Згодом навшпиньках вийшла й Галина. Донька вже вочевидь заснула. - Я почула колискову, яку ви наспівали. Вона мені сподобалась і Марійці також, тому що вона притихла, слухаючи, так і заснула, - мовила тихенько. – Не могли б ви ще раз проспівати, щоб я краще запам’ятала цю колискову. - Чому б і ні? – відповіла, зрадівши тому, що молодь намагається дослухатися до порад старших.» Віктор Мисюк