Ось і минуло літо. За щоденними турботами незчулася як настала осінь. Літо, що минуло для мене видалося найщасливішим. Бо саме цього літа я зустріла тебе такого мене рідного і дорогого. Ти примусив мене подивитися на життя іншими очима. А головне навчив мене цінувати життя. До зустрічі з тобою я жила в своєму світі. А коли ми з тобою стали зустрічатися, я зрозуміла, що вийшла із темряви. Нашу першу зустріч я запам’ятаю на все життя. Наші зустрічі були довгими, ти намагався мене перевиховувати. Проте я на тебе не ображалася. Розповідав цікаві історії із свого життя. Мені не хотілося відпускати тебе ні на хвилинку. Але місяць наших канікул пролетів, як мить. І нам потрібно було повертатися до своїх домівок, мене чекали свої турботи. А тебе дорослі проблеми, робота. Я добре знаю, що ми з тобою вже ніколи не зустрінемось. Бо на жаль з інших поколінь. В тебе вже життя розставлене по поличках. Мені ж потрібно навчатися. Але останнім часом мої думки заполонені тобою. Та не переживай, я буду зразковою дівчинкою. Буду все робити як ти говорив. Але хоч інколи поклич мене. Я хочу на грудях твоїх сховатися від бід своїх, хочу торкнутися твоєї щоки. І цілувати очі, милі, ласкаві. Хочу милуватися голосом твоїм. А він такий сумний і ніжний.
Я люблю тебе. Люблю. І хоч ти ніколи не будеш зі мною, прошу тебе, бери мене в свої блаженні сни.
Не забувай мене.
Я повертатимусь до тебе весняним теплим сонечком, вечірньою росою, забутою мелодією, нежданою миттєвою радістю. . .
Даша.