Доброго дня!
Я, Кирпатенко Юля, п`ятнадцятилітня дівчинка із романтичного і повного загадок міста Львова... Навчаюся у десятому класі Класичної гімназії. Не уявляю свого життя без улюбленої музики і книжок, що беруть за душу. З дитинства люблю писати вірші, адже в них відкривається моя душа. У невеличких поезіях я, нарешті, стаю сама собою. Проте, для цього потрібне натхнення, яке не завжди відвідує мою душу. Свої вірші пишу під впливом якихось незабутніх, ніжних почуттів, що викликають у мені сплеск емоцій. Саме ці переживання і хвилини радості Ви можете прочитати у моїх віршах...
Пробудження
Десь тихо-тихо струмочок біжить,
Там сонце день відкриває,
Пташина всіх будить,
А ввечері ясне знову за обрій сідає.
Ледь чутно вітрець гуля,
І нива колосся обіймає,
Ранкова роса ще сонну землю напува,
А квітка пелюстки відкриває.
Все ожива, все розмовляє.
Природа цвіте, і лине в лісі мелодія весни –
Мажор переважає.
Буяє алича, повітря ніжно огортає
Ще свіжим ароматом кави й мигдаля.
Але, здається, чогось ще не хватає?
А – голосу дитя!
Вона
Історія проста, як каплі літа.
Вона хотіла бути з ним,
Неначе з морем пристрасна ріка.
А, може, то була її відкрита мрія –
Легка, яскрава і жива?
Цього ніхто не зна…
Але його кохала щиро.
І ніжне, добре почуття
Робило ангелом гидке маленьке каченя.
Її не помічав ніколи він.
І сльози струменем текли.
Додому поверталася сама.
Як сумно йти!
А час минав, і кожен раз невпинно роки рахував.
Здавалося, його забула вже давно.
Так ні! Любов ще досі щира і жива!
Додому завжди повертається сама.
Його не видно. Він десь там…
І прийде знов зима.
І буде сонце, вітер.
Ось тільки не вона
Щоденно витиратиме повіки…
Життєве сяйво
Одна лиш зіронька на небі,
Сама-самісінька, як я.
І нотки суму й фарби акварелі
Ніяк не домалюють пару.
Колись вона хотіла для когось бути всім,
Але тепер, немов забула, –
Їй би для себе стати кимсь!
Зоря горить, палає, та вже не блищить.
Тоді чому ж вона одна?
Хіба в усьому світі нема його,
Нема спорідненого «я»?
А він десь там, за горизонтом…
За нею дивиться, про неї мріє…
Хмаринка хмаринку леліє,
Промінчик промінчика гріє,
Вона лиш сіяє, його ж бо немає!
Зіронька високо, всіх зустрічає.
З заходом сонця кожному шлях прокладає.
В нас думка, мов вітер, усюди полине.
І мрія швидка, весь світ обійде.
Ось сонце всміхнеться, солов`я пісня зійде,
А ввечері знову зіронька нам засяє.
О, і ще одна засвітила!
| 