Мене звати Анжела Мелешко.
Я навчаюся в 10 класі Зіньківської спеціалізованої школи I -II ступенів №2 (Полтавська область).
Народилася і проживаю в селі Бобрівник. Веду активний спосіб життя. Захоплююся спортом, люблю малювати, пишу вірші, провожу час із моїми друзями. Займала призові місця в районних змаганнях із баскетболу, 2 місце - з олімпіади з історії, перебувала, за досягнення у навчанні та спорті, в обласному оздоровчому таборі для обдарованих дітей «Еколог» (с. Міські млини).
Я завжди знаю, чого прагну, та реально ставлюся до життя. Та попри все це, люблю мріяти. Адже саме у мріях, а вірніше - в умінні мріяти, схована людська сутність.
Тож я бажаю всім побільше мріяти, і найзаповітніші мрії обов’язково здійсняться.
Смiшок
Не вважайте за вiдмазку
Розповiм маленьку казку.
Десь за морем, за лiсами,
За широкими полями,
Де буя i тринь-трава,
Простягається рiка.
Та рiка ця не проста:
Є у неї два хвоста,
А мiж цими то хвостами -
Мiсто з хитрими умами.
Зветься мiсто те Смiшок.
Смiху в нiм, нi - не мiшок,
Цiлих тисяча мiшкiв,
А як бiльше, то все їм.
У смiшку живе хлоп’я,
Зву Кирилом його я.
Хлопчик дуже-дуже спритний,
На всi 32 привiтний.
Хочте, я вам докажу,
Все про нього розкажу.
Дуже рано вiн встає,
Скриньку з шафи дiстає.
З скриньки вiн виймає смiх,
I лунає вiн до всiх.
Настрiй пiднiмає зранку
Й до ночi гуля по ганку.
А як всi лягають спать,
В скриньку смiх йде спочивать.
А малесеньке хлоп’я
Спить вже й горенька не зна,
Маму радiсть обiймає,
Тато-смiх казки читає.
***
Чекання іноді вбиває.
Чому? Ніхто того не знає.
Воно, як голос, долинає
І камнем пада в далину.
Його безодня поглинає
Думки та спогад
Про одну – надію,
Світлу та жаданну,
Яка людей не покидає
Та враз від мене відлітає…
***
У тьмі ночей, у світлі зір -
Сонати місячної спів
Покличе душу в плин надій.
Я йду по стежці,
З-поміж зір блукає
Скрипки ніжний спів.
Я йду за ним, за звуком тим,
Який тривожив серце всім,
Що було рідним і близьким,
В душі так довго відкликалось,
Відлунням тихим і зосталось
Навіки в спогадах моїх.
Таким близьким, як скрипки спів.
Я йду крізь сутінки в поля,
Туди, де пісня розцвіла.
І там, де ніч лишила слід, -
Хлопчина з скрипкою стоїть...
|
