Олеся
Оповідання
Відчуття гіркоти на губах казало про своє – сьогодні апельсинів було достатньо. Олеся була
стрункою, рудою дівчиною 15 років, її шикарне волосся було для неї карою, тому вона планувала
його відрізати. Більше за все полюбляла ласувати помаранчами, але сьогодні був перебір.
Вона зібрала шкуринки й вкинула у смітник. Цього ранку до школи йти зовсім не хотілося, мабуть,
тому, що був понеділок і вона залишилася вдома. Приблизно о 14.00, коли закінчилися уроки,
Олесі подзвонила її віддана подруга Катька.
- Олесю, привіт! Чому не була у школі сьогодні?
- Тааа… не захотілося.
- А-а... зрозуміло. Слухай, до нас сьогодні прийшов хлопець новенький, звуть Артем. Він такий лапочка!!!
- Катюнь, ти знову за своє? Прийшов, значить , прийшов, не бачу тут нічого цікавого.
- Олесь, його з тобою посадили, знаєш, як Олька заздрить? Жах.
- Олька? Це вже щось новеньке. Ревнує чи що?
- Ну, щось на кшталт цього.
- Зрозуміло..
- Ти завтра будеш у школі?
- Так, думаю буду.
- Ну і славно! Я тобі подзвоню десь о 4-й. Добре?
- Добре.
- Бувай.
Олеся була дуже рада, коли Олька почала ревнувати її. Хоча сама Олька була не дуже заздрісною.
Отже, цей Артем був дійсно «вартий» хлопець.
О 4-й Катька подзвонила та попрохала підійти до фонтану прогулятися. Олеся вдяглася та з радістю
пішла на прогулянку: весна, травень. Коли Олеся прийшла додому, уроки робити не хотілося,
тому «забила на це» й вмостилася на ліжку. Заснути вона не змогла. Думала…
Вранці Олеся зібралась і пішла до школи. Там вже стояла Катька та розмовляла з хлопцем.
Напевно, то був Артем. Олеся занервувала. Її злякав голос Каті.
- Привіт, Олесю!
- Привіт, Катюнь!
- Це Артем, – показуючи рукою, промовила Катя.
- Приємно познайомитися, Олесю!
- Мені теж. – червоніючи, сказала Олеся.
Але тут пролунав дзвоник, і знайомство закінчилося. Усі пішли до школи – 9-11 класи
не поспішаючи, а 1-8 так швидко, що аж п’яти свистіли. Ледве ми зайшли до клас та, отримавши
запізнення, почали питати домашню роботу. Артем дуже пильно вдивлявся в Олесю.
В її рухи, слова, очі. Та якось це замітила Олеся і протянула записку с надписом : «Чому ти на мене
витріщаєшся?». Він відповів...
- Я хочу тебе пізнати, ти проти?
- Та ні, але обов’язково дивитися такими очима? (Почалася активна переписка)
Їм, напевно, здавалося, що цього ніхто не бачить, але всі спостерігали, а вчителька навіть замовкла.
Тут вигукнула Олька – сама вона буда струнка, з чорнявим волосся та дуже заздріла Олесі тому що
в неї було шикарне волосся.
- У них там переписка! Олена Леонідівна гляньте! – вихопила записку Олька.
Олеся не витримала та схопила її за волосся. Почалася бійка. Але обійшлося без травм.
Оля відірвала руки Олесі від своєї голови та всілася на місце. Пролунав дзвінок. Артем
Був дуже здивованим тим що побачив та мовчки пройшов. Катька крикнула.
- Що ото ти зробила? Він тепер тебе боїться!
- Та не «гаані» Катюх! Він такий симпатичний хлопець!
- Мені теж такий нормальний.
Почалася розмова, що привернула увагу Артема.
- Гей, дівчата, нумо прогуляймо уроки?
- Ну, можна було б!
Забравши одяг, усі попрямували на вихід. Пройшовши через кущі з ароматом «китайської вишні»,
вони вибігли на фонтан.
- Ну, ти і агресивна! – промовив Артем.
- Я? Та ні… просто некрасиво брати чуже. Та й взагалі... Олька заслуговує ще більшого!!!
- Огоо-го... Олесь, збавляй агресію цю! Вона тобі не личить. – з посмішкою сказала Катя.
- Може, в парку погуляємо? А то тут ще «засічуть», - сказав Артем.
- Давай, ще два уроки і заняття закінчуються, – сказали в один голос Катя та Олеся.
Всі троє пішли до парку. Йти довелося не довго, тому що парк був поряд. Вже була дванадцята
Година тому всім захотілося чимсь перекусити. Катька викрикнула.
- В мене ідея! Давайте підемо в якусь кафешку?
- Мм... в мене немає грошей, – сказала Олеся.
- В мене є. Я за тебе заплачу, – промовив Артем.
Усі вирішили піти до кафе. Зайшовши до мрії, так називалося кафе, вони побачили, що був вільним
тільки один стіл на двох. Катька не довго думаючи сказала.
- Олесю, ви напевно сідайте, а я піду додому, щось голова розболілася. – збрехала Катя.
- Катю, ну це ж ти запропонувала! Чому б мені не піти?
- Сиди вже! Я пішла. Бувайте . – Катя зібрала речі та пішла
- Мм…ну що ж. Давай сідай, я по меню.-сказав Артем.
- Добре.
Олеся пішла на місце. В її голові крутилася Катя, цей день так Артем. Що взагалі коїться?!
- А-у-у, Олесю…?Ти тут?!
- А-а?Так. Тут, тут…
- Ти щось будеш? Каву чи тістечко?
- Тільки каву.
- Добре, я зараз.
Олесю знову сяйнула думка про все що коїться. Можливо, це все було заплановано Катькой і
Артемом? Але навіщо? Випивши філіжанку кави, вони попрямували додому. Артем захотів
провести Олесю, вона була не проти. Вони йшли по алеї та вдихали аромат вишень яблунь та
абрискос. Погода була сонячна і небо було блакитним – блакитним! Вони вже підходили до
будинку Олесі.
- Ми вже прийшли. Бувай. – сказала Олеся.
- Ти мені сподобалася, - сказав Артем.
- Ти мені теж. - сказала підсвідомість Олесі.
Артем підійшов дуже близько до неї та поцілував її. Ммм … це був перший поцілунок Олесі..
Вона відчувала себе легко та чудово.
- Бувай, Олесю. - Артем обійняв її та попрямував додому.
Олеся закохалася. Артем теж. Була весна. Аромат повітря кликав всіх закоханих. Ніхто не знає, чим
закінчаться відносини Олесі та Артема.
Будуть вони щасливі чи ні, вирішить тільки доля та час.
Альона ПЕТРЕНКО
На фото автор оповідання
|
