Ну, скажи мені на милість, чого тобі не вистачає для повного щастя? Ти не задоволена життям? А що ж, власне, не так? Невже ти голодна і декілька днів не мала і крихітки в роті? Що ні, не голодна? Мабуть, тобі холодно і в тебе немає житла, немає куточку, де б ти могла прихилитися та зігрітися? Теж ні, усе це маєш? Що ж, то, можливо, ти смертельно хвора і вже втратила надію на порятунок? Теж ні? А може, ти самотня, у тебе немає рідних та друзів, які зрозуміють, підтримають, розрадять? Маєш і друзів, і родину? Знаю, тоді ти нещодавно втратила близьку людину, яку любила, цінувала, якій довіряла більше від усіх? Ні, невже не втратила? Так може причина у грошах? Мабуть, в тебе немає коштів, щоб бути одягнутою, взутою та ситою? І це все маєш?
Що ж, тоді все зрозуміло. Тепер я бачу, що ти справжня людина. Ти маєш так багато, щоб бути щасливою, і навіть не помічаєш цього. Завжди хочеш ще і ще, а досягнувши до нової вершини, підводиш очі вгору і вже задивляєшся на іншу. Ти згадуєш про своїх рідних лише тоді, коли тривалий час залишаєшся наодинці або ж коли вип’єш «чудодійного» спиртного напою, завдяки якому язик розв’язується, серце прагне уваги та розуміння, і ти готова обійняти увесь світ. Цінуєш друзів, тільки коли вони роблять щось приємне для тебе, і навіть жодного разу не замислюєшся: а що хорошого ТИ зробила своїм близьким сьогодні? Протягом всієї зими з нетерпінням чекаєш приходу весни, хочеш більше світла, тепла, зелені… І от за вікном весна! Все навколо оживає, розквітає, оновлюється… Бери! Насолоджуйся! Наповнюй своє серце красою! Але що ти робиш у цей час, про що думаєш? До біса весну, у тебе вже нові бажання, нові мрії, нові непідкорені (ще) вершини. Ти дивишся лише вперед, завжди кудись поспішаєш, нервуєшся, перечіпаєшся, падаєш, підводишся… і по колу… Ти впевнена, що нікому не можна довіряти, підозрюєш кожного, хто прагне стати твоїм другом. Той, хто намагається через щілину у дверях твоєї душі зазирнути всередину, викликає у тебе страх і бурю негативу. Абсолютно не сприймаєш критику, кожного разу знов і знов виправдовуючи саму себе, замість того, щоб взяти з цього урок і наступного разу бути трішечки мудрішою. Коли ти бачиш когось кращого за себе, чи то гарнішого, розумнішого, щасливішого, то гаснеш на очах, стаєш пасивною і це так помітно, і це так дошкуляє тобі. А боротися? А вірити в себе? На жаль, згадуєш про подібне дуже рідко.
Ааа, зрозуміло, у тебе ж немає часу на подібне, ти вся у вирі подій, тебе несе течія життя, і, як завжди, просто не вистачає зайвої хвилинки, щоб зупинитися, обміркувати, проаналізувати… Ти йдеш вперед – назустріч своїй долі – і навіть не помічаєш, що доля починається вже сьогодні, зараз, ось у цю мить. Не знаєш, що чекає у завтрашньому дні, але зате вже боїшся тих невдач, що можуть статися у майбутньому. Шукаєш втіхи серед розваг, серед спокус та пустих справ і зовсім не здогадуєшся, що лише дружня підтримка, розуміння близьких може надати тобі крила. Яка ще підтримка?! Для того, щоб підтримали тебе, потрібно хоча б один раз підтримати когось іншого, показати, що ця людина не байдужа тобі. Але це не для тебе. Єдине, про що думаєш – це ти сама! А й справді: нащо тобі переживання та болі когось іншого?! Адже ти особлива, ти неймовірна і того горя, яке переживала ти вчора, не доводилося переживати нікому і ніколи. Це ж абсурдно! Не віриш у силу кохання. Там, де щирість, – шукаєш зраду, а там, де прості дешевенькі лестощі, – вбачаєш море задоволення і гордості за саму себе.
Так, тепер я зовсім не сумніваюся: ти справжня стовідсоткова людина. Зараз ти читаєш це, дещо викликає у тебе обурення, а з дечим у тебе вистачає сміливості погодитися. Ти боїшся, щоб про всі ці негативні сторони твоєї особистості ніхто не дізнався.
А знаєш, чого найбільше боюся я? Боюся того, що так схожа на тебе. Навіть ні, не просто схожа, я і є ти! Я – людина, і це засмучує… Юля Сабадишина,
м. Сміла.
|
