Бровко був одним із тих сотень, а то й тисяч Бровків, які по всій неньці-Україні сумлінно несуть вахту на сторожі суспільного майна. Проте, відрізнявся він від своїх чотирилапих побратимів вмінням відчувати по-собачому якимось містичним способом реалії вітчизняного політичного життя.
Виховав Бровка дід Сиверин, виходив із маленького хворобливого цуценяти, після чого у блохастикові прокинулося почуття вірності та обов’язку перед цим дядечком, що вартує гаражний кооператив.
Ще з собачої юності Бровко не завжди мав наповнений їжею шлунок, проте постійно був ситий політінформацією та свіжими новинами з Києва, які лунали з «брехунця», що ніколи не затихав у металевій будці від ЗІЛа, яка служила не тільки за офіс охорони гаражів, а й була таким-собі аналогом лондонського speaker corner, куди частенько вечорами сходилися місцеві свідомі люди, щоб обговорити важливі державні справи та «поблагословити» міцним словечком владу та все, що вона робить.
Таких вечорів собака чекав із великим нетерпінням, а тому йому було й тільки діла, що лежати цілими днями, поклавши довгу морду на лапи, й час від часу, настовбурчуючи вуха, проводжати поглядом автівки, які проїжджали повз будку, залишаючи за собою туман із пилу.
Особливо цікавими вечори були напередодні виборів. Тоді пес ставав глядачем і слухачем неймовірних словесних баталій та перепалок, з якими не зрівняється ні одне політичне шоу. Дядьки у старих камуфляжних штанях, потертих джинсах та вимазаних мазутом і мастилами светрах, потягуючи з алюмінієвих чашок чай, намагаються переконати один одного у правоті власних поглядів та переконань. Риторика виходить настільки азартною й палкою, що ледь не доходить до бійки.
Єдине, що не подобалося Бровкові, – це те, що нікому не була цікава його думка. І тільки-но він намагався вставити своє «гав», як його за шкуру виставляли за двері емоційні дядечки.
З цієї ситуації можна зробити висновок,- думав пес, - що людина, вважаючи себе вищою і розумнішою силою за природу, відверто чхає на неї замість того, щоб вчитися і переймати досвід у своєї матінки й годувальниці. Чогось пани-водії тільки й кричать «буде Толік – буде порядок», «голосуватиму не за білих, не за червоних, а за розумних». Якби ж то мене ті примітивні створіння-люди послухали, то показав би їм, що таке справжня політика, в якій тварини знають толк. Чомусь мурахи ніколи проти нічого не протестують й ніяких мітингів не організовують у своїх мурашниках, а злагоджено працюють, й чомусь головна мураха завжди справляється з своїми обов’язками. Чомусь бджоли не страйкують, мовляв, «не дамо вам меду, пані бджоло-матко, допоки ви нам не організуєте порядку». Ось із кого слід брати приклад мужам, які сидять у парламенті: з бджіл і мурашок.
Якось одного сонячного дня дід Сиверин читав онучці Марічці казку «Про Лебедя, Рака та Щуку». Бровко в уяві замінив собі персонажів казкових на реальних впливових політиків, після чого казка перестала бути схожою на казку, а швидше - на реалію політичного сьогодення, коли кожен тягне суспільного воза, куди хоче він, а не куди було б краще з погляду колективного розуму та бажання жити в мирі й достатку з усіма. Добре було б, - думав-собі блохастик,-, щоб кожен керманич держави вловив суть повчальної історії й зрозумів, що він коїть, та намагався якось зарадити цій ситуації. Якби політик зрозумів той урок, який при підносить йому ця повчальна історія, то й країні було б від цього легше.
Почепили б собі в кабінетах істинні слова: «Коли у товаристві лад, - усяк тому радіє, дурне безладдя лихо діє…», щоб вони їх напоумили й спонукали до компромісів й поступів на благо майбутнього. Жаль, що ніхто не прислухається до мене, простого собаки, а то ж знаю, що істину глаголю. Жив би тоді, може, хазяїн у достатку, й мені б тоді якийсь «Педігрі» часом перепадав би, а то гризи ці сухі костомахи й радій життю.
Міркування пса-сторожа Бровка, його аналітичний глибокий розум зацінював лише пікінес Фніфі, а так великий собачий геній пропадав на марно. Але сподіватимемося, що наша влада рано чи пізно стане на правильну стежину, почне керуватися у роботі принципами злагодженості, яку спостерігаємо у бджолиних сім’ях, вірності народу, яка притаманна собакам, та дружби заради спільного майбутнього, чого нас вчить Лебідь, Рак та Щука!
Ігор Слотюк
|
